76. Відгалуження по Станіславу Вікторовичу. Гілка Віктора-Станіслава-Костки.
в повідомлення
Певна річ, що першим з братів взяв шлюб “найстарший” з тих (вже російських) дворян, на ім’я Станіслав. Він одружився з дворянкою, особа якої відома у метричних та сповідних церковних документах як Анастасія із Борецьких, 1829 року народження. Вона дійсно виявилася Анастасією, донькою Варфоломія Мацеєвича та Емілії Яківни Борецьких . Родина Станіслава та Анастасії спочатку мешкала у слободі Нейманівка, Пулинської волості, Житомирського повіту, яка належала до Пулинської римо-католицької парафії.
Там в цій родині з’явилися на світ двоє синів: цілком можливо, що її первістком взагалі поставав Віктор , який народився 28.YI.1852 р., а наступним сином в ній був Йосиф, який з’явився на світ 29.ХІ.1854 р. [226, 289]. Однак прізвище батьків Йосифа у метричній книзі про народження Пулинського парафіяльного костьолу, навіть ще у той далекий час, вже було записано дячками «трохи по іншому», ніж це споконвіку відбувалося при записах прізвищ цього роду у подібних документах, а саме – Ницевич "спотворене" .
Скоріше за все слідом за тими синами, вже в 1856 році, у цієї шлюбної пари народилася ще й донька, на ім’я Кароліна. Другою ж донькою, та останньою дитиною цієї родини, яка згодом виросла, стала дорослою, створила власну родину, і долю якої вдалося з’ясувати, була Юзефа (двоіменна – Гонората-Жозефа), 1861 року народження.
Взагалі в минулі часи у кожної конкретної особи існували переважно два імені – її «календарне» (хресне) та мирське. Але досить часто, при виконанні обряду хрещення у римо-католиків, плебани також давали дітям по два, а інколи навіть й по три хресних імені, саме які тільки і вважалися «повними». Але зазвичай з них, в родинному та суспільному житті, використовувалася лише якась певна частина їхнього повного імені. Таким (суспільним) ім’ям у згаданої вище Гонорати-Юзефи поставало її коротке ім’я-визначення – Гонората.
Тільки через 20 років після народження брати Віктор та Йосиф, діти двох дворян, були записані до міщанського товариства в містечку Левково, куди батьки почали платити за них подать ще із 1865 року [78]. Таким чином наявність безумовної потомственої, а потім ще й офіційно оформленої дворянської достойності, ніяким чином не заважала дворянам поставати членами минулої міщанської спільноти. Лише після оформлення членами міщанської спільноти обох братів було офіційно введено у їхню потомствену дворянську достойність, для чого знадобився окремий указ губернських дворянських депутатських зборів, при цьому виданий аж у 1876 році [80].
Скоріше за все, що у шлюбної пари Станіслава та Анастасії інших дітей чоловічої статі більше не народжувалося, або ці батьки так і не спромоглися виростити їх дорослими. Інакше таким дітям, чоловічої статі, цими батьками теж безумовно була б офіційно оформленою, вже у зовсім далекому 1876 році, потомствена дворянська достойність роду Нецевичей , звичайно посполу із двома старшими дітьми їхньої родини.
В метричному записі про народження Йосифа матір’ю йому було (спочатку) записано Маріанну із Жигадлів, тобто наразі його бабку, і лише через декілька років цю помилку виявили та виправили у тому записі спеціальною постановою римо-католицької консисторії. Однак сам запис безумовно свідчить, що дружина Віктора-Станіслава-Костки таки прожила принаймні 60 років та була присутньою при хрещенні цього свого онука [289].
А матір самого Йосифа 15.ХІІ.1859 р. стала восприємницею у Томаша Борецького, свого небожа, дворянська родина якого також мешкала в межах Пулинської римо-католицької парафії, у сусідньому селі Сорочня. Це цілком певно свідчить, що родина Станіслава Вікторовича ще залишалася мешкати на початку шістдесятих років ХІХ ст. в тому проміжному для цієї гілки роду «родинному гнізді», слободі Нейманівка [294].
Однак після 1870 року, коли неподалік від місця помешкання родини Станіслава було створено згадану вище (нову) слободу Абрамок, яка почала на ті часи «чекати» своїх переселенців, це «родинне гніздо» було нею залишене. Бо за декілька років Станіслав таки перебрався у слободу Абрамок, разом із своєю дружиною і дітьми, та вони усі разом постали вже її постійними мешканцями.
Однак його старша донька, Кароліна Станіславовна, наразі за усіма ознаками дворянка, встигла вже піти до того часу за значно старшого від неї Петра Заболоцького, міщанина сусідньої, із згаданим проміжним «родинним гніздом», слободи Радецька Болярка, Пулинської волості, Житомирського повіту. В цій родині Заболоцьких, яка залишилася постійно мешкати у слободі Радецька Болярка, народилося багато дітей – правнуків Віктора-Станіслава-Костки, п’ятьох з яких батьки виростили, однак своєї дворянської достойності мати, звичайно, їм вже не передала.
В сповідних розписах Пулинського костьолу за 1912 рік, де прізвище Кароліни було зазначено «із Ницевичів», окрім батьків Заболоцьких згадувалися ще такі їхні діти: Павліна, 1882 року народження, Іван , 1888 року народження, Олександр 1891 року народження, Анеля , 1893 року народження, та Станіслав, 1898 року народження [261]. Звичайно, що останній з синів родини був названий батьками на честь діда.
Найстарший з синів Віктора-Станіслава-Костки, цілком офіційно визначений імперським указом дворянин, на ім’я Станіслав, мабуть помер першим серед своїх рідних братів та двоюрідних кузенів, і сталося це невдовзі після січня 1884 року. Бо саме тоді він ще виступав свідком при шлюбі Леона Гонгало, родича своєї удової невістки. Тобто Станіслав прожив на цьому світі щонайменше 65 років.
В 1883 році Станіслав Вікторович, разом із дружиною Анастасією із Борецьких, сповідувався у Барашивській римо-католицькій каплиці, але в чисельних сповідних розписах Новоградволинського костьолу, як до того року, так і після нього, обидві ці особи ніколи не згадувалися, на відзнаку від їхніх кревних родичів [296]. Наприкінці 1885 року Анастасія Варфоломіївна виступила хресною у доньки ще одного свого небожа, Гіполіта [285].
Гонората Станіславовна одружилася із міщанином Іваном Янчевським, 1859 року народження, мешканцем слободи Абрамок. В цій родині з’явилося на світ багато дітей: син Олександр в 1882 році, син Шимон (Семен) в 1884 році, син Франц в 1886 році, син Антон в 1888 році,а також доньки Антоніна в 1890 році, Олександра в 1892 році, та Камілія в 1895 році [266, 267]. Найвірогідніше, що Олександра померла ще у ранньому дитинстві, в віці до 5 років. Але всі інші діти цієї родини були живими та сповідувалися у 1909 році [267]. Безперечно, що сама Гонората Станіславовна прожила більше ніж 50 років, бо була живою на час смерті своєї матері, у 1911 році [83]. А в 1915 році, разом із своїм чоловіком, вона ще сповідувалася у Барашивському костьолі [261]. Відомо, що чоловік Гонорату Станіславовну пережив.
Доля іншої дитини Станіслава, сина Йосифа, склалася зовсім кепсько. Він офіційно отримав свою дворянську достойність в 1876 році, у віці 22 років, а до тієї пори вважався лише міщанином містечка Левково. Після переїзду до слободи Абрамок Йосиф Станіславович, вже офіційно потомствений дворянин, взяв там 15.ІІ.1881 р. шлюб з юною дворянкою Емілією із Гонгало, 1864 року народження [282]. Її батьками були Гонорат Михайлович та Регина (Раїна) із Дворжецьких Гонгало (Гонгальські). Вони мали доволі велику родину, де виховали п’ятеро (рідних) братів та сестру для Емілії, їхньої наймолодшої дитини. Члени цієї родини були постійними мешканцями сусідньої з Абрамкою слободи Вербов. Там, а ще у самій слободі Абрамок, жили також інші родини цього доволі чисельного роду.
В родині Йосифа та Емілії, 12.ІY.1882 р., було народжено доньку на ім’я Броніслава (Брунеля). Єдина дитина Йосифа однак не затрималася на цьому світі, бо сконала від конвульсій вже 18.ХІ.1882 р. [285,309]. Взагалі родинне щастя обійшло Йосифа Станіславовича стороною, бо й сам він помер від сухот вже 27.YІІІ.1883 р., не проживши на цьому світі навіть 30 років [264]. Поховали його на Барашивському парафіяльному цвинтарі. В смертному записі по Йосифу Станіславовичу наявності якихось дітей, «залишених по собі», ксьондзами зазначено не було. Не вдалося також знайти записів про народження у цієї шлюбної пари інших (наразі навіть посмертних) дітей, як у метричних книгах, так і в усіх чисельних сповідних розписах Новоградволинського костьолу.
Емілія в наступній сповідній розписі Новоградволинського костьолу поставала вже удовою, однак цей запис по ній взагалі виявилася єдиним [296]. Між тим не виключено, що після смерті свого чоловіка вона повернулася до рідної слободи Веровка, в родину батьків, бо обидва були тоді живі та мешкали там разом із чотирма своїми ще неодруженими синами. Саме в цій слободі могла з’явитися на світ посмертна дитина Йосифа та Емілії, якщо вона тільки таки реально існувала. Але, принаймні, виходячи з усіх родинних подій в подружньому житті Йосифа та Емілії, таке народження у них нащадка, наразі посмертного для цієї шлюбної пари, ще цілком могло мати місце.
Бо існує певна можливість, що один нащадок у Йосифа Станіславовича таки міг існувати, і ім’ям йому, зовсім не виключено, було Люціан (Лукіан). Останнє ім’я з католицьких святців згодом перетворилося в сільському середовиші цієї (католицької!) слободи на реально інше, але фонетично досить схоже найменування цієї особи, яка «отримала» там православне ім’я-визначення Лук’ян .
Первісток Станіслава, син Віктор, теж отримав, офіційно, свою дворянську достойність лише у 1876 році. Він однак ще за рік до цієї події побрався з Марьяною (Марією) із Мордасів, 1856 року народження. Її батьками були Войцех Мордас та Францишка із Вазинських, родина яких мешкала в сусідньому селі Федорівка.
Цілком можливо, що одразу по тому, як це одруження відбулося, саме першими з усіх членів гілки роду по Віктору-Станіславу-Косткі, означена молода (дворянська) пара перебралася мешкати до (нової) слободи Абрамок. Там у неї з’явилися на світ багато дітей, старшими з яких, наразі, постали дві доньки. Лише після них у цієї шлюбної пари з’явився перший син, Іван, який народився 18.YІ.1880 р., однак помер ще у ранньому дитинстві [285]. Потім у Віктора та Марьяни з’явився ще один син, безперечно що дворянин, на ім’я Адам, який народився 6.І.1886 р.. В свій час він став дорослим та отримав змогу подовжити існування роду Нецевичів саме по цьому його відгалуженню.
Всі інші діти цієї шлюбної пари були доньками: первісток Фелікса (Феліція) народилася у 1877 році, Деоніза (Діоніція) у 1878 році, Павліна 25.Х.1881 р., Михаліна 2.ІХ.1884 р., Камілія 8.ІY.1886 р., Юзефа 12.ІІІ.1890 р., Цецілія 20.ІХ.1892 р., Марцеліна 19.ІІ.1896 р. та Емілія 20.ІІІ.1898 р. [266,267,281,283]. За виключенням Марцеліни та Михаліни, які померли ще у ранньому дитинстві, та трьох старших доньок, які вже одружилися, це подружжя, разом з іншими своїми дітьми, було записаним в сповідних розписах Новоградволинського костьолу за 1909 рік [267].
Віктор Станіславович помер від якогось запалення 2.YІІ.1910 р., одразу після дня свого народження, тобто прожив він лише 58 років та 4 дні, та був похований на Барашивському парафіяльному цвинтарі. В його смертному записі згадувалися дружина, син Адам та три доньки – Юзефа, Цецілія, Емілія [297]. Багато дітей Віктора Станіславовича безумовно досягли дорослого віку і тому мали, звичайно що лише суто статистично та демографічно, можливість реалізувати свої досить високі шанси на створення власних родин і подальше довге життя, звичайно якщо не брати до уваги всіх тих подій, які відбулися у Російській Імперії в 1917 році, та, особливо, ще пізніше.
Адам, якому батько, а потім й він сам, потомственої дворянської достойності так ніколи офіційно не оформлював, виступав восприємником у двох своїх небог, в 1912 та 1915 роках. Тобто в останньому випадку його вік вже перевищував цілком пристойні 29 років [83]. Однак ніяких свідчень про існування у нього на ті часи власної родини знайти не вдалося. Подальша його доля також залишилася невідомою.
Тих двох небог йому «забезпечила» сестра Камілія, яка пішла, у 1909 році, за селянина Яна Синицького, 1879 року народження, із села Царів Бор, Барашивської волості, Житомирського повіту. Його батьками були Томаш Миколайович та Розалія із Шишковських Синицькі, а сам він, наразі, виявився небожем Йосифа Миколаєвича, чоловіка Гонорати Нецевич. Первістком у цієї шлюбної пари був син Франц, який народився в 1910 році, однак помер від конвульсій вже через 3 роки, 30.ІY.1913 р.. Крім цього, ця шлюбна пара мала ще принаймні двох доньок: Антоніну, яка народилася 17.ХІ.1912 р., і Розалію, яка з’явилася у них на світ 1.YІІ.1915 р.
Інша сестра Адама, на ім’я Фелікса (Феліція), пішла за Франца Косцинського, 1873 року народження, мешканця слободи Абрамок. В цій родині були сини Йосиф , 1897 року народження, Доменік, 1904 року народження, Іван (Іоанн), який народився 14.ІY.1902 р., та Олександр, який народився 31.ХІІ.1907 р. [267,297]. Ніяких згадок про Івана в сповідних розписах немає, тобто він, найвірогідніше, помер ще у зовсім ранньому дитинстві. В метричних книгах Барашивського костьолу існує також запис, що селяни Смордорийської волості, Новоградволинського повіту, слободи Абрамок, Франц та Фелікса із Ницевичей Косцинські, втратили ще й іншого сина, Йосифа, від проносу, 12.YІІІ.1913 р., у віці 16 років. Мабуть «в пам’ять по ньому» вони тоді невдовзі народили, якраз на цей нещасливий для них Новий рік, саме 1.І.1914 р., доньку Марселіну [83]. В родині, окрім неї, була ще й старша донька, Петронеля, яка народилася у цієї шлюбної пари 19.ІХ.1899 р. [267,297].
Маємо обмаль свідчень про родинне життя ще однієї з сестер Адама, Пауліни. Вона пішла за Аполінарія Грабовського, 1876 року народження, мешканця села Аполлонівка. Вінчання цієї пари відбулося 3.ХІ.1901 р., а у сповідних розписах існує припис, що родина перебралася мешкати в 1906 році на інше місце помешкання, а саме в село Гуляни [267]. Першу свою дитину, доньку Целестину, ця шлюбна пара народила 12.ІХ.1902 р., а наступну доньку, Алонзи, 20.ХІІ.1904 р. [297]. Крім того, у метричній книзі Барашивського парафіяльного костьолу вдалося знайти запис про народження ними ще однієї дитини – сина Чеслава, 15.І.1911 р., коли самій Пауліні виповнилося вже 33 роки [83]. Ніяких свідчень про подальшу долю родини Грабовських не маємо.
Не вдалося також з’ясувати за кого та куди пішла ще одна сестра Адама, Деоніза, яка вже мала у 1894 році «власні» 16 років та постійно писалася у сповідних розписах «панною на виданні» [266].
Коментарі
Дописати коментар