75. Гілка першої лінії роду по Віктору-Станіславу-Костці. Загальні відомості.
в повідомлення
Тісні та дружні стосунки, які в свій час підтримували поміж собою члени усіх гілок першої лінії роду Нецевичів, та навіть наявність поселень родин окремих його відгалужень в межах однієї місцевості, зовсім не означають, що в наш час, часто за тотальної відсутності метричних документів 19 та 20 ст., лише самі спогади нинішніх нащадків можуть дозволити, без серйозних проблем, дослідити родові коріння та визначити делініацію окремих гілок і відгалужень цього роду, а крім того ще й відтворити усі перепитії їхнього (в історичному сенсі) життя.
Особливо після того, як безграмотні та безвідповідальні дячки і ксьондзи «на свій смак» спотворили прізвище багатьох родин цього роду, в результаті чого окремі його гілки та відгалуження взагалі згодом втратили наріжне родове спілкування та добряче віддалилися одне від одного. Гродські писарі – судові секретарі – ніколи собі не дозволяли таких «експериментів» із прізвищами окремих родин, які доволі таки часто робили в 19 ст. церковні дячки, бо в цьому випадку рішення їхнього суду стали б просто нелегітимними. Саме тому прізвище роду бояр-шляхти Нецевичів збереглося незмінним багато сотень років поспіль, починаючи цей відлік не лише з 16, але, наразі, ще й взагалі із 14 століття.
В 1855 році на місці слободи Абрамок на військово-топографічній карті Волинської губернії визначався лише невеличкий хутор Лески. Слободою під назвою Абрамок цей хутор став вже тільки після 1870 року. На початку 20 ст. в слободі Абрамок (раніше – Абрамек та Абрамка), Волинської губернії, мешкало декілька родин, прізвище яких, згідно багатьом метричним записам та сповідним розписам Новоградволинського і Барашивського римо-католицьких костьолів, які обидва обслуговували цю місцевість, писалося як Ницевичі, а ще у ряді родин там були дружинами жінки, які походили саме з цього Дому.
В Російській Імперії слобода Абрамок належала до Романовецької волості, Новоградволинського повіту, але її мешканців при метричних записах завжди чомусь відносили до сусідньої волості – Смордорийської. В сучасній Україні, адміністративно, слобода Абрамок належить до Тупальської сільської ради, Новоградволинського району, Житомирської області. Ця слобода у сповідних розписах Новоградволинського костьолу, Новоградволинсько-Рівненського деканату, почала визначатися окремим поселенням тільки в проміжок часу з 1877 по 1880 рік. На ту пору Новоградволинський костьол мав парафію із 96 поселень, які налічували 1015 «дворів», із загальною кількістю населення в них, що притримувалося римо-католицького віровизнання, у 10.956 осіб. Разом з тим метричні та сповідні розписи Пулинського костьолу, Житомирського деканату, до парафії якого місцевість слободи Абрамок завжди належала раніше, за згадані часи не збереглися, тому конкретні деталі розбудови тієї (нової) слободи, послідовно та по рокам, визначити зараз не має можливості.
Новоградволинський повіт був адміністративно поділеним на 20 волостей і релігійні потреби його населення задовольнялися 113 православними церковними приходами та 6 приходами Новоградволинського-Рівненського римо-католицького (раніше – Звягельського) деканату. Тими шістьома католицькими приходами були: Новоградволинський, Пулинський, Миропольський, Корецький, Полонський та Ушомирський. В середньому одна волость цього повіту мала площу у 360 км2 та обслуговувалася 6 православними церквами і одним костьолом. Але поблизу від кордонів поміж різними деканатами Луцько-Житомирської діоцезії тих реально діючих римо-католицьких парафій, навіть в межах однієї конкретної адміністративної волості, могло існувати й більше. Кількість прихожан кожного з костьолів, якій діяв в межах Новоградволинського повіту, відрізнялася досить суттєвим чином. Так на початку 20 ст. Новоградволинський костьол мав на території цього повіту 18.551 прихожанина, Пулинський – 5.143, а Ушомирський, який обслуговував там лише 4 прикордонних села, взагалі мав на території повіту не більше 100 прихожан. В другому десятилітті 20 ст. від великих костьолів «відпочковувалися» нові приходи: так від Новоградволинського відійшли тоді принаймні три приходи, з яких Ємільченський мав 3.174 прихожанина, а від Пулинського – два, з яких найбільшим поставав Барашивський.
В 1851 році загальна кількість населення у кожній волості цього повіту становила у середньому 7,5 тис. чоловік, а на одну фізичну особу там припадало в ті часи 5 га різних угідь, однак усього тільки по 2 га орної землі. Однак до 1897 року кількість населення кожної волості цього повіту зросла вже принаймні у 1,8 рази, тому площа орної землі, яка стала припадати там на одну фізичну особу, зменшилася до 1,2 га. Така невелика площа рілля вже ледь задовольняла потреби осіб, які там проживали, у необхідних їм продуктах зернового споживання, навіть при досить гарних зборах, «сам 4,5 – 5», яких вже досягли на цій території наприкінці 19 ст.. Тому відселення досить суттєвої частини волинської спільноти до Сибіру у дев’яностих роках 19 ст. стало вже неминучим.
Але сама потреба в орній землі виникла у волинян ще значно раніше кінця 19 ст. і задовольняли вони тоді цю потребу по різному. Так означена вище (нова) слобода Абрамок була створена переважно переселенцями із близького до неї села (гути) Мар’янівка ще близько 1870 року. Бо вже з середини 19 ст., коли у Російській Імперії поступово почала поставати повітова медицина, рівень смертності її малечі наразі суттєво понизився, внаслідок чого загальна чисельність «дворів» та населення села (гути) Мар’янівка помітно зросла.
У 1844 році вона вже досягла в тому селі показника у 19 «дворів» та 116 осіб, які вже для нього, можливо, стали критичними. Мабуть прирізаних до цього села земель у середині 19 ст. стало її мешканцям вже просто не вистачати. Відміна кріпосного права у 1861 році в цьому плані мало що могла для них змінити, бо під сільськогосподарське виробництво там було вже піднято тоді геть усе наявне рілля. Тому переселення людей на нові землі із села (гути) Мар’янівка виявилося, фактично, безальтернативною подією.
Не зважаючи на переселення гілки першої лінії роду по Францу-Салезію у слободу Кривотин Колцкой ще раніше середини 19 ст., родин з прізвищем Нецевич (та навіть й Ницевич ) в тому недалекому від неї селі (гуті) Мар’янівка взагалі ніколи не проживало. В 1870 році там мешкали тільки 23 родини із зовсім іншими прізвищами. Тому можна дійти певного висновку, що ті Ницевичі (наразі – Нецевичі), про яких буде йти мова далі, заселялися вже прямо у (нову) слободу Абрамок.
Землі, на яких новостворена слобода Абрамок розташувалася, належали двом великим землевласницям цієї місцевості – поміщицям М. Уваровій та Є. Мезенцевій . Скасування кріпосного права та відсутність, внаслідок цього, необхідної кількості (вільних) селянських робочих рук для належної обробки усієї наявної у поміщиць землі, швидко призвела до її запустіння. Саме тому поміщиці дозволили переселенцям облаштуватися на своїх необробляємих вже на ту пору землях, звичайно за умови плати на їхню користь певного чиншу. Безумовно, що окремі родини нових поселенців ніяким чином не були спроможними взяти в тих поміщиць у користування надто багато землі – на таке в них просто взагалі не існувало конче потрібної для обробки великого поля кількості (власних) робочих рук, робочих коней та необхідної для цього сільськогосподарської техніки. Принаймні в 1913 році жодна родина із цієї слободи, яка налічувала тоді вже 55 «дворів», не мала у власному користуванні 50 десятин орної землі.
Православним приходом, який вдовольняв релігійні потреби мешканців села Тупальці (раніше – Тупальчани), і разом з ним означеної слободи Абрамок, був приход церкви села Несолонь. Однак мешканці слободи Абрамок відвідували цю досить далеку від них православну церкву вкрай рідко. Навіть іншу, ближчу до них, церкву православного приходу села Андрієвичі, абрамівці практично ніколи не відвідували, не зважаючи на те, що їхні власні пращури колись були, можливо, її постійними прихожанами.
Разом із тим православні віруючі приходу церкви села Андрієвичі, в тому разі із села Непізнаничі, де мешкала родина Розалії Миколаївни (Нецевич), члена першої гілки цього роду по Францу-Салезію, тісно спілкувалися із абрамівцями. Наразі донька цієї особи, Ольга, та інші родичі по її чоловікові, не один раз виступали восприємниками чисельних дітей римо-католиків, які були народжені в слободі Абрамок, при цьому відбувалося таке у різних парафіяльних костьолах, які її мешканців обслуговували. Бо ті мешканці таки значно частіше відвідували саме римо-католицькі костьоли, оскільки у Новоградволинському повіті в 1897 році проживало аж чверть поляків Волинської губернії, а латинську віру визнавали там 42.393 особи.
Мабуть історично взагалі все склалося таким чином, що слобода Абрамок постала у своїй волості, а можливо й в усьому повіті, своєрідним «анклавом» місцевої когорти римо-католиків, до того ж ще споконвічних прихожан Новоградволинського парафіяльного костьолу, Новоградволинсько-Рівненського деканату. Однак, після свого переселення до цієї слободи, її мешканці виявилися, формально, парафіянами вже іншого костьолу, Пулинського, який належав до Житомирського деканату. Бо саме в його Барашивському філіалі, який функціонував у селі Бараши ще із 1795 року, вони почали відправляти тоді всі належні католицькі релігійні обряди. Разом з тим Барашивський філіал, не зважаючи на його дуже солідний, майже столітній вік, вважався у своєму деканаті наприкінці 19 ст. лише філіальною каплицею, а найчастіше взагалі йменувався в ньому просто каплицею.
Згодом цей філіал (філіальна каплиця) перетворився на цілком самостійний, з 3.ХІІ.1910 р., Барашивський парафіяльний костьол, який став належати до Новоградволинсько-Рівненського деканату. Разом з тим усі метричні записи про народження та смерть абрамівців наприкінці 19 ст., релігійні обряди по яким відбувалися ще в Барашивській каплиці, Пулинського костьолу, були дубльовані потім в метричних книгах Новоградволинського костьолу, однак при цьому з конкретним зазначенням місця, де саме ті релігійні обряди ксьондзами проводилися.
Головний костьол Новоградволинського повіту, у місті Новоград-Волинську, мешканці слободи Абрамок взагалі ніколи не відвідували, хоч відстань до нього була тою ж самою, що й до костьолу (раніше – філіалу, або філіальної каплиці) в селі Бараши. А до філіалу Новоградволинського костьолу, який знаходився в містечку Ємільчино, від слободи Абрамок взагалі було ще ближче, ніж до релігійної установи в селі Бараши!
Однак, мабуть згідно якихось розпоряджень діоцезії, до відкриття самостійного костьолу в селі Бараши, навіть сповідуватися в тій каплиці дорослим абрамівцям, про всі свої гріхи земні, доводилося тільки плебанам Новоградволинського костьолу. Разом з тим розпорядження діоцезії були не зовсім однозначними. Бо коли неповнолітні діти абрамівців проходили свою конфірмацію, у 11-річному віці, в римо-католицькій каплиці села Бараши, то звіт про цю подію чомусь пішов звідти в Пулинській костьол [260]. Ось таким заплутаним чином вони виглядали у діоцезії, ті католицькі релігійні справи цього давнього часу, і детально розібратися зараз з ними досить таки складно.
Метричні книги Барашивського парафіяльного костьолу з 1911 по 1917 роки повністю збереглися у Житомирському архіві. Документи Барашивського філіалу (каплиці) Пулинського костьолу також існують, але незадовільний стан переважної більшості цих документів не дає змоги провести їхне повне дослідження. Залишається тільки вважати, що записи про релігійні події в тому філіалі (каплиці), виконані ксьондзами на окремих папірцях різноманітного формату, тобто записи по сповідям, хрещенню, вінчанню та відпіванню абрамівців, які там постійно відбувалися, в повній мірі таки знайшли своє відображення у записах відповідних метричних книг Новоградволинського костьолу.
Разом з тим матеріали будь-яких ревізій серед мешканців слободи Абрамок взагалі відсутні, бо ці ревізії там взагалі ніколи не проводилися (остання, 10 ревізія, відбулася у Російській Імперії ще в 1859 році). Тому визначатися із родоводами мешканців цієї слободи вкрай важко. Згідно записів метричних книг Барашивського костьолу, на початку 20 ст. в тій слободі мешкали чисельні родини Войцехівських, Смиків , Борецьких, Мисюків, Скаковських, Лісовських, Грабовських-Лісовських , а також родини цілого ряду інших прізвищ, на додачу до вже згаданих родин, записаних там саме як Ницевичі . Ті ж самі прізвища згадуються й серед мешканців багатьох навколишніх сіл, що додатково свідчить про давнє коріння усіх перелічених родин саме в цій місцевості.
Переважна кількість родин абрамівців писалася дворянами, але чи вони дійсно належали до когорти 1.897 потомствених та 1.977 особових дворян Новоградволинського повіту – окреме питання. Воно однак принципово цікаве з точки зору визначення родових стосунків досліджуємих родин цієї слободи Абрамок, буцімто на прізвище Ницевич і, з членами інших ліній роду Нецевичів. В тому разі із його дворянською гілкою по нащадкам Франца-Салезія, родовід яких було досліджено у попередньому розділі цієї розвідки.
Дворянська спільнота першої лінії роду Нецевичей, а конкретно його гілка по нащадкам дітей Віктора-Станіслава-Костки, взагалі відома суттєво менше, ніж братова. Так жодних свідчень про долю двох його доньок, Доміниції та Агнішки, окрім років їхньої появи на світ, взагалі не маємо, не вдалося також знайти ніяких записів про їхні шлюби.
Але, разом з тим, із записів метричних книг Пулинського костьолу, вдалося з’ясувати, що вільноживучі Каетан та Теофілія із Нецевичів Левицькі народили, 20.ІІІ.1858 р., сина Фелікса у слободі Скокубівській Болярці, Пулинської волості, Житомирського повіту. Мати цієї дитини мала на той час вже 36 років і це були, безумовно, не перші її роди [293]. Таким чином доля принаймні однієї доньки Віктора-Станіслава-Костки може вважатися певним чином визначеною. Передати свою дворянську достойність власним дітям Теофілія, безумовно, не могла, хоч усі вони виступали ще тільки онуками Віктора-Станіслава-Костки.
Коментарі
Дописати коментар