71. Відгалуження по Францу Францевичу. Гілка Франца-Салезія.
в повідомлення
Дворянин Франц (Фокін), третій син Франца-Салезія та Розалії, мабуть вже невдовзі після переселення до слободи Кривотин Колцкой, знайшов там свою суджену, Гелену (Олену). Коли стався їхній шлюб і яким було її родинне походження – невідомо, однак принаймні у середині шістдесятих років 19 ст. ці двоє згадуються вже одруженими. В ті роки Гелена (Олена) виступала декілька разів восприємницею у новонароджених дітей сіл поблизу тієї слободи, визначаючись при записах про те хрещення саме як «дружина Франца Нецевича».
Франц та Гелена, скоріше за все, спромоглися виростити лише єдиного свого нащадка – сина Теодора (Феодора) , який народився у них в проміжок часу, дуже близький до 1860 року. Мабуть дійсне хрещене і’мя Франца було Фокін, принаймні так його називали в тій слободі, по-православному, але в нащадків він запам’ятався чомусь під ім’ям Франціско. Цей онук Франца-Салезія, за спогадами його нинішніх нащадків, прожив всі 80 років і помер у 1939 році. Однак записів про народження Теодора в метричних книгах Ушомирського парафіяльного костьолу за 1857 – 1859 роки, а також після 1862 року, немає.
Теодор, «Фокінов», за спогадами мешканців того села, скоріше за все з’явився на світ у слободі Кривотин Колцкой, де він потім постійно мешкав зі своєю родиною все своє наступне свідоме життя. Не зважаючи на чисельні репресії проти його власних дітей, сам він ніколи не був відселеним із тієї слободи, навіть в епопею її тотального «звільнення від наявного населення» у 1933 - 1935 роках. Так само як не були відселені і його старечі вже на ті часи кузени, Григорій та Фокін "Фокій" , мабуть на подібне існував якийсь спеціальний розділ інструкції про систему розбудови тих прикордонних дотів. Саме у слободі Кривотин Колцкой Теодор помер та був похований родичами на старому німецькому (лютеранському) цвинтарі, яке знаходилося тоді на північному краю цієї слободи – «там, під клюками, де березовий гай». Можливо десь поряд із ним родичами були також поховані в свій час й обидва його кузени.
Разом з тим Теодор цілком міг бути охрещений навіть і в трохи ближчій до тієї слободи Кривотин Колцкой філіальній каплиці Веледницького парафіяльного костьолу, Овручського деканату, яка багато років поспіль знаходилася в с. Лугіни та функціонувала там аж до 1868 року [223]. Але ніяких документів від цієї філіальної каплиці у Житомирському державному архіві не залишилося. Однак це цілком могло відбутися також в каплиці Новоградволинського парафіяльного костьолу, яка ще до 1873 року функціонувала у досить близькому до тієї слободи с. Куліши.
Теодор у свій час, доволі таки рано, в порівнянні з іншими двоюрідними братами, одружився з Марією (Мартою) із Ляшевських. Первісток у цієї шлюбної пари, син Петро , народився вже у 1885 році, а остання дитина, якою став син Франц, у 1908 році. Однак в метричних записах Ушомирського парафіяльного костьолу взагалі немає жодних свідчень про вінчання цієї пари та будь-яких записів про народження нею, загалом вісьмох, дітей, вже правнуків Франца-Салезія.
Разом з тим усі ці діти таки були парафіянами того Ушомирського костьолу, бо саме там, 9.Y.1911 р. селянин (Лугинський) Петро Нецевич, холостяк 26 років, тобто 1885 року народження, взяв за дружину селянку Ельжбету Мартинівну Красновську, дівчину 18 років. В записі про вінчання цієї пари його батьками були названі Теодор (саме так) і Марія із Ляшевських, а її – Мартин Кароліна із Ренкас Красновські. Обоє означені подружні пари були мешканцями слободи Кривотин Колцкой.
А трохи раніше від брата, 6.ІІ.1911 р., також в Ушомирському парафіяльному костьолі, селянин Ян Нецевич, холостяк 21 року, тобто 1890 року народження, взяв за дружину Теофілію Олександрівну Заруцьку, дівчину 16 років, походженням із с. Зарубинка. В записі про вінчання цієї пари його батьки були вказані тими ж самими, що й у брата, а її батьками були названі Олександр і Доротя із Островських Заруцькі. Виходячи із релігійного освячення цих шлюбів саме в костьолі, можна дійти цілком певного висновку, що геть уся родина Теодора притримувалася латинського (римо-католицького) віровизнання.
Разом з тим ці записи також дозволяють визначити соціальний стан самого Теодора і його родини. Виявляється, що остання буцімто була зовсім не дворянською, а лише «селянською спільнотою». Це означає, що батько Теодора, скоріше за все, не оформлював своєму синові, офіційно, потомственої дворянської достойності, на яку той безумовно мав усі формальні права. Принаймні в документах дворянських депутатських зборів Волинської губернії ніяких згадок про дворянство Теодора немає.
Наразі Теодор цілком мав можливість сам зробити «подання на отримання дворянства» до тих дворянських депутатських зборів, але не скористався нею, і тому цієї достойності, офіційно, так таки ніколи і не отримав. Звичайно, не було її оформлено й на його власних дітей, які формально безумовно залишалися тими потомственими дворянами. Можливо, що Франц (Фокін) просто не встиг виконати усі належні (та довготривалі) формальності оформлення тієї дворянської достойності своєму синові, бо Теодор народився у нього десь у віці 35 – 38 років, тобто доволі таки пізно, як, наразі, народилися також діти усіх інших його братів із цього відгалуження першої лінії роду.
Спогади нинішніх нащадків дозволяють досить певно відтворити багато чого із перипетій життя родин чисельних дітей Теодора, правнуків Франца-Салезія. Так в родині Петра з Ельжбетою, згідно записів метричних книг Ушомирського парафіяльного костьолу, народилося принаймні троє синів: старшим з них був Йосиф, який з’явився на світ 19.ІІ.1912 р., а слідом за ним у цієї шлюбної пари народилися Костянтин, 4.YIII.1914 р., та Павло, 7.YIIІ.1916 р.. Однак нинішні нащадки згадують лише Костянтина (виписаний із слободи Кривотин Колцкой 15.ІІ.1931 р. та отримав паспорт 3.YIIІ.1932 р.) та Павла, і нікого більше. Це означає, скоріше за все, що первісток Йосиф помер ще у дитинстві, а також свідчить про відсутність в цій родині інших дітей, принаймні доживших до дорослого віку.
Первісток Теодора, син Петро, був жорстоко репресованим «по 1-категорії». Петро Тодорович був заарештований 24.YІІІ.1937 р., а згодом засуджений, на рівні розгляду його справи прокурором СРСР, і розстріляний 16.Х.1937 р. При цьому, згідно записів в його архівно-слідчій справі, віку йому в ній, ще до того безжального розстрілу, вже «вкоротили» на 4 роки, зазначивши там роком його народження на світ 1889 рік.
А в родині Яна (Івана) і Теофілії перша їхня дитина, донька Марія, народилася лише 15.ХІ.1915 р. Таким чином подружжя аж чотири роки чекало на цю подію, мабуть поки набиралося сил для материнства у дуже молодої, при вінчанні, дружини. Ніяких інших метричних свідчень про життя цієї родини не маємо, окрім спогадів нинішніх нащадків про їхню висилку у Казахстан ще в першій хвилі «звільнення від населення» прикордонної зони. Однак існують певні причини вважати, спираючись вже тільки на спогади нинішніх нащадків, що ця родина таки народила потім ще двох доньок, Камілію і Яніну, а також двох синів, Йосифа, який народився у 1917 році, та Адольфа, який народився у 1922 році.
Наступним сином в родині Теодора і Марії, після Петра, цілком можливо був Владислав, який народився близько 1888 року. Про час його народження певним чином свідчить той факт, що вже у 1907 році цей Владислав виступив восприємником сина Петра і Фекли Закржевських. Однак в записі про те хрещення прізвище Владислава було взагалі спотворено і записано дячками як Ныцевич. Жодних метричних вказівок на події життя цього сина Теодора, якого в родині завжди звали Владьком "Владіслав" (а офіційно взагалі писали Володимиром), знайти не вдалося. Нинішні нащадки сповістили, що він мав родину і народив трьох доньок, Теофілію, Валентину та Розалію, одна з яких «опинилася» згодом в Казахстані.
Немає метричних записів і про події життя передостаннього сина Теодора – Олександра, який народився на початку 20 ст., 1.І.1904 р., але це вже цілком зрозуміле, бо церковні записи скасували, а «діяльність» ЗАГС’ів, на перших порах, навіть важко коментувати. Олександр був одружений із Філименою Антонівною Пашинською. Нинішнім нащадкам відомо, що у нього були двоє синів: Броніслав, який народився 25.Х.1931 р., і Павло, який народився 9.ІІ.1936 р.В цій родині була також донька Олена, яка народилася «поміж братами», 11.ІХ.1933 р.
Олександр, разом із братами Яном та Францем, а можливо що й з багатьма іншими рідними та двоюрідними братами та сестрами, був висланий, посполу із власною родиною і малими дітьми, в Целіноградську область Казахстана, у голий степ. Це сталося вже пізньої осені 1933 року, тобто на самому початку епопеї тотального відселення наявного українського населення з прикордонної із (панською) Польщею полоси. Всі ці особи, поспіхом викопавши тоді у місці свого відселення, селі Петрівка, Шартандинського району, землянки, потім багато років продовжували постійно мешкали в них. Олександр Теодорович прожив у тому Казахстані доволі довге життя, більше ніж 80 років, і помер там 26.ІІ.1985 р.
Броніслав Олександрович мешкав у Казахстані, де одружився із Лідією Станкевич. Донька Татьяна у тих батьків народилася в 1970 році. Вона одружена із Ігорем Мискевичем та має з ним сина Владислава і доньку Кристину. Броніслав Олександрович прожив більше 70 років, помер у Казахстані, 16.ІY.2004 р., і похований родиною там.
Павел Олександрович також все своє життя мешкав в Казахстані, де одружився із Марією Корнієвною Рерих. В їхній родині було четверо дітей: сини Валерій, Олександр, Андрій та донька Олена. Павел Олександрович помер у Казахстані 27.YІІІ.2000 р.
Валерій Павлович народився 20.ІІ.1964 р. та одружений із Нелею Дудіч. В їхній родині росте син Андрій, який народився у тих батьків 28.І.1994 р. Олександр Павлович народився 10.YІ.1965 р. Андрій Павлович народився 3.ІІІ.1968 р. та одружений із Ларисою Дільман. В іхній родині четверо дітей: сини Михайло, який народився 23.ІІ.1990 р., Андрій, 13.YІІІ.1995 р., та доньки Леанна, 26.YІІ.1994 р., і Марія, 27.ІІІ.1997 р..
Олена Павлівна народилася 17.ІХ.1960 р. та одружена з Генрихом Гартфолєм. В їхній родині двоє дітей – сини Олександр, який народився 11.YІ.1989 р., та Віктор, 18.ХІ.1992 р. Олена Олександрівна одружилася в Казахстані із Францем Адольфовичем Островським. Вони мали синів Леоніда, 22.ХІ.1953 р. народження, Віктора і Фелікса, та доньок Олену, Ніну, Галину та Валентину. Померла Олена Олександрівна, яка все своє життя так і не покидала Казахстан, 5.YІІІ.1992 р.
Останній із синів Теодора, наймолодший – Ніцевич Франц Федорович, 1908 року народження, із с. Кривотин, був призваним до лав армії в січні 1944 р., із Казахстану. В армії він постав рядовим солдатом, воював у 58 стрілецькому полку, 26 дівізії, і загинув, буцімто, в березні 1945 р., у віці 37 років. Однак остання звістка від нього була рідним лише за 17 січня того року, після чого родина отримали вже лише офіційну звістку про те, що він «згинув без вісті». Місце його загибелі та поховання наразі невідомі.
Франц Федорович був одруженим на Марії Адамівні Рафальській ще на Україні. Вони народили в засланні у Казахстані двох дітей, доньку Камілу, 26.Y.1935 р., та сина Станіслава, 15.YІІ.1942 р. Марія Адамівна повернулася з дітьми із заслання у 1950 році, та згодом оселилася разом з ними в селі Горщик. Там вона померла близько 1964 року і похована на цвинтарі того села.
Каміла Францівна взяла шлюб із Яценко. В їхній родині з’явилося на світ двоє дітей – донька Ніна, 24.ІХ.1960 р., та син Геннадій, 1.І.1962 р. Станіслав Францевич (придомок «Грек») був одружений із Надією Адамівною Прокопенко, яка народилася 7.І.1945 р. У цієї подружньої пари з’явилося на світ троє дітей – син Володимир, 11.Х.1972 р., та доньки Ірина, 14.Х.1969 р і Діана, 9.Y.1980 р. Всі ці діти виросли та мають власні родини. Їхній батько, Станіслав Францевич, помер 23.ІХ.2006 р.
Воював також один із старших синів Теодора, на ім’я Павло, який народився 6.І.1895 р. Але для нього, наразі, та війна була ще першою світовою. На фронтах тієї давньої війни Павла було поранено. Після повернення з фронту додому він одружився із Альбіною Станіславовною, яка народила йому принаймні чотирьох дітей. Нинішнім нащадкам Павла Федоровича відомо про існування в тій родині доньки Лідії, яка народилася у 1919 році, та синів Броніслава, 1921 року народження, Станіслава, 1927 року народження, та Болеслава, який народився у 1931 році.
В лютому 1932 року, не без «допомоги» дружини, Павла Федоровича було заарештовано та ув’язнено, а весною наступного року взагалі вислано до «виправних таборів» на 5 років. Знаходилися ті виправні табори тоді у Казахстані. Там він побрався вдруге та народив собі із новою дружиною ще одну дитину, сина Анатолія. А його першу дружину було заарештовано під самий Новий рік та, «за шпіонаж і антирадянську агітацію», розстріляно вже лише за місяць по тому, 28.І.1938 р.
Після другої світової війни, яку Павло «провів лісником» у Карело-Фінській АРСР, куди потрапив одразу після виправних таборів Казахстану, він побрався втретє, взявши за себе Теофілію Францівну (1930 – 1981). Молода за віком дружина народила йому ще чотирьох дітей, синів Валентина, у 1948 році, та Франца, 29.YII.1951 р., і доньок Анастасію та Поліну. Помер Павло Федорович 23.YIIІ.1987 р., у віці 92 роки, і був похований своєю великою родиною на цвинтарі у с. Яменець. Чисельні гілки роду від тих трьох (законних) дружин Павла Тодоровича існують й досі.
Доля двох доньок Теодора склалася таким чином: Ганна, яка народилася 1889 року, була одружена із міщанином Ушомирським Вінцентом Галицьким і їхня родина мешкала в слободі Кривотин Колцкой. Саме там, 27.ІІІ.1911 р., Вінцент та Ганна народили доньку Маріанну, яка померла від кашлю 26.ІХ.1913 р. А через два місяці по тому в їхній родині з’явилася на світ ще одна донька, Петронеля, яка народилася 13.ХІ.1913 р. Петронеля отримала свій паспорт у 1931 році, тобто вона таки виросла та стала дорослою. Ганна Теодорівна прожила 72 роки і похована на цвинтарі с. Яменець, біля батька.
А друга донька була Ольгою, яка побралася в свій час із селянином Анастасієм Виговським. Вони народили, 7.YІІІ.1912 р., сина Вікентія, в с. Березів Груд, Веледницького римо-католицького приходу. У тридцяті роки, за пори відселення прикордонної зони із Польщею, ця родина опинилася у Казахстані. Там вона залишилася вже назавжди. Ольга Теодорівна прожила на тій далекій землі довго, але останні 8 – 9 років життя вона тяжко хворіла та була лежачою. Вона померла у місті Кокчетаві і похована там.
В результаті жорстокого «дефіциту» наречених брати Франца, які постійно «сиділи на місці», спромоглися створити свої власні родини і (або принаймні) народити своїх перших дітей дуже пізно. Так Іван мав на той час вже 40 років, Миколай зробив таке лише у 50 років, а Людвіг взагалі у 53 роки. Бо в тій слободі Кривотин Колцкой і не чисельних селах навкруги неї достойних шлюбних партнерів бракувало. Та навіть певний «потяг до міграції» молодшого з братів, Станіслава-Гонората, мало йому допоміг. В результаті він народив свого первістка лише у віці 42 років, бо також дуже довго відшукував на цьому світі свою шлюбну пару.
Франц Франц-Салезієвич прожив на цьому світі аж ніяк не менше ніж 45 років, однак коли саме він помер – свідчень не маємо. Відсутні ці свідчення також відносно його дружини Гелени.
Коментарі
Дописати коментар