6і. Історичний відступ – «голкове вушко» міжльодовикого періоду. Закiнчення.
6і.Історичний відступ – «голкове вушко» міжльодовикого періоду. Закiнчення.
Пізніше подібні «голкові проходи» також неодноразово відбувалися, однак вони вже не супроводжувалися такими суттєвими для розбудови ДНК майбутніх осіб роду Homo sapiens наслідками (так, наприклад, 78 (73) тис. років тому, коли мала місце катастрофічна для усього довкілля подія вибуху супервулкана Тоба, і на Землі загинуло багато чого, в тому разі людей, таких змін у білково-нуклеінових формах Homo sapiens взагалі, наразі, не відбулося).
Однак чому в ту прадавнину сталося таке, звідки і по якій нагоді з’явилися, виключно в осіб із роду Homo sapiens, додаткові 136 (інші дані - 223) генів, та яким саме чином, і на якій основі, відбувалися згадані події «вибору першолюдей» – невідомо. Разом з тим об’єднуючи свідчення про африканську місцевість, де ці події в ту пору напевним чином відбувалися, та про геологічні процеси і минулі радіаційні обставини південно-західної території африканського континенту, звідки саме і походять із прадавнини самі пращури роду Homo sapiens, тим двом жорстоко діючим обставинам «вибору першолюдей» взагалі доводиться відводити чи не найвизначнішу роль в усьому минулому земному генеалогічному дійстві, поготів визначальному для появи нинішнього людства. Однак тільки згадані племена бушменів, які з’явилися в результаті тих давніх подій «вибору першолюдей», знову повернулися потім на південні землі Африки, тобто на дійсну батьківщину усього минулого людства, а нащадки інших розійшлися вже геть по усьому світу.
Зараз, разом з тим, з’явилося вже досить сенсаційне свідчення генетиків, яке дозволяє таки з’ясувати яким саме чином «проходження» приматами останнього «голкового вушка», 40 тис. років тому, могло взагалі успішно відбутися. Відомо, що за розмір мозку у нашого виду приматів, як в усіх попередніх його популяціях, так і в останній з них, тобто нинішнього кроманьйонця Homo sapiens sapiens, відповідають два гени: Microcephalin та ASPM. Обидва за декілька мільйонів років існування чисельних різновидів попередніх популяцій приматів перетерпіли значні зміни, які призвели до поступового зростання розміру мозку у окремих осіб з їхніх минулих поколінь.
Потім вже трансформування розмірів мозку у осіб роду Homo sapiens, іноді – взагалі раптове, як це саме сталося 40 тис. років тому, відбувалося переважно лише у найрозвинутіших за попередні часи представників цих приматів, тобто безумовно що тільки у кроманьонців. Звичайно, що само зростання розмірів мозку і розвиток розумових здібностей загалом відбувалися, при цьому цілком поступово та постійно, у представників усієї популяції Homo sapiens. Однак, особливо стрімко та кардинально, це мало місце в означену пору тільки у окремих осіб цієї популяції та їхніх прямих нащадків. Саме окремі особи, вже із популяції кроманьовців, першими отримали від природи, в свій час, змінений у потрібному напрямку ген розміру мозку в свій генофонд (хроматін). Не доводиться ніяким чином сумніватися, що до цієї судьбоносної для усього людства події пряме відношення мало те (солітоно–голографічне) польове утворення інтелектуальної основи, поява якого у живої речовини ще й досі залишається цілком загадковою, а його дії – не визначеними [424].
Відомо, що 40 тис. років тому розпочала свій розвиток остання, і при цьому найбільш досконала в історії існування приматів культура їхнього найдревнішого кам’яного періоду. Артефакти цієї культури саме такого віку, у вигляді цілком вирізаних із рогу об’ємних фігурок різноманітних тварин високого художнього рівня, в тому разі коня та лева (!), при цьому (вже тоді) дуже високої якості, були знайдені у печері Фогельхерд, в гірському масиві Швабських Альп, у Німеччині. А 36 тис. років тому цими давніми приматами виявилися закладеними підвалини вже зовсім іншої за усіма своїми ознаками древньої кам’яної культури, ще більш високої якості, артефакти якої зараз також добре відомі за результатами чисельних археологічних досліджень. Однак фактично розпочали проводити в ту пору розвиток цієї новітньої кам’яної культури вже зовсім інші, найбільш тоді інтелектуально розвинуті представники цих (давніх) приматів, наші безумовні прямі пращури – кроманьйонці роду Homo sapiens sapiens.
Найновітніша версія гену Microcephalin, яка має зараз найбільше розповсюдження геть по всій земній кулі у різних народів, виникла, як зараз вважають генетики, 37 тис. років тому. Ця версія означеного гена, за думкою генетиків, має таке широке розповсюдження на планеті тому, що саме її носії, за рахунок ново отриманої інтелектуальної моці, набули тоді значної переваги в боротьбі за виживання, тобто – мали більші шанси на подальше існування. Мабуть саме ця обставина привернула прискипливу увагу (вже) російських дослідників до поховать людей цієї давньої пори, які були знайдені ними поблизу міста Воронежа.
Безперечно, поєднуючи обидві події разом, треба одночасно зазначити наступне: цілком вірогідним є те, що саме своєчасна (знову таки – раптова!) поява найновітнішої версії гену розміру мозку, і більша розумність вже навіть перших її носіїв, таки забезпечила усьому роду Homo sapiens шанс на «проходження» цього міжльодовикового « голкового вушка», та подальше існування на планеті Земля. Але, вірогідно, сталося таке взагалі трохи раніше того терміну, який зараз наголошений генетиками як найбільш ймовірна дата появи згаданої версії гена розміру мозку.
Мабуть саме за рахунок вищої розумової здібності вже 40 тис. років тому через міжльодовикове « голкове вушко» переважно стали «проходити», тобто вижили та «сконцентрувалися», нащадки ще не чисельної тоді когорти перших носіїв найновітнішої версії гену Microcephalin. Інших старовинних представників виду Homo sapiens, та їхніх прямих нащадків по обом батькам, а також неандертальців, які мали та наслідували у своєму ґенезі лише попередні версії цього гену і тому були менш розумними, відрізняла від цілком новітньої когорти кроманьонців саме груба тваринна сила. Однак у тих наступних жорстоких кліматичних умовах, які настали перед піком останнього в історії Землі похолодання та трималися в ту пору принаймні 10 тис. років поспіль, лише однієї грубої тваринної сили неандертальців виявилося вже замало для того, щоб їхні “чисті” лінії могли проіснувати такий довгий час взагалі, та у незмінному генетичному вигляді окремо.
Останній неандерталець із тих старовинних представників цього виду буцімто сконав на землях Іберії ще принаймні 29 тис. років тому. І головною причиною тієї події, як зараз вважається, постали його власні генетичні проблеми, завдані цим особам саме тими 2 – 3 відсотками загального генома її клітин, які реалізувалися у праминулому, сотні тисяч років тому, на фізичну розбудову, в основі існувавших на ту пору білково-нуклеінових форм (ДНК), їхніх (новостворених) організмів. Саме цією частиною їхнього генома та іншими механізмами регуляції їхньої активності в часі була обумовлена тоді розбудова у тих прадавніх неандертальців такої специфічної за конструкцією носо-горлянкової структури, яка не змогла забезпечила їм належного функціонування цього надважливого життєвого тракта у конкретних (вже льодовикових) екологічних умовах Землі, які в ту пору почали складатися – при постійних жорстоких холодах наступаючої пори останнього великого оледініння в Європі. А з теплої, але посушливої тоді Західної та Центральної Африки, де ті неандертальці цілком успішно переживали попередні похолодання в гляціальній історії Землі, вони наразі вже пішли.
Генетичний код людства поступово змінювався, і чисельність осіб з більшим розміром мозку, згодом названих кроманьйонцями, внаслідок дії найновішої версії гену Microcephalin, яка домінувала в генетичному плані та контролювала розмір мозку у нащадків обох батьків з різних ліній роду Homo sapiens, невпинно зростала. Однак представники цього роду, можливо з відмінними варіантами гену розмірів мозку, принаймні зовсім різні, як доводять сучасні археологічні дослідження, за своєю статурою та іншими фізичними ознаками, в тому разі – за розмірами черепа, ще принаймні кілька десятків тисяч років таки існували, та навіть жили разом.
Таким чином загалом весь рід Homo sapiens скористувався кінець-кінцем надбанням своїх окремих «успішних» представників – їхньою високою інтелектуальною міццю, щоб забезпечити різноманітний генетичний «фон» для перемоги над жорстокою природою, звичайно взагалі ніяким чином не замислюючись в той час над цією, навіть для нас ще досить новітньою, євгенічною проблемою.
Однак в цій розвідці з історії життя окремого боярського роду взагалі було б якось недоречно прискіпливо досліджувати ту історію походження самого людства, або навіть тільки доволі юного племені слов’ян на цій планеті, якому ще взагалі тільки 4,5 тис. років. А тим більше наближатися до пори проходження тим давнім людством міжльодовикового « голкового вушка», саме дійство якого відбулося ще задовго до початку останнього великого олединіння на планеті Земля.
Проблематикою «голкового вушка» займається зараз так званий «ДНК проект», який досліджує генетичні маркери у нині живущих чоловіків та жінок. Для генеалогічних висновків в цьому проекті користуються аутосомними мутаціями, більш відомими саме як маркери, у послідовності розташування білків ДНК на тих відрізках цієї структури, які несуть у людському організмі ще (якусь) маловідому додаткову функцію. Означені відрізки обіймають до 97% клітинного генетичного (хромосомного) хроматика, більш відомого зараз як належні структури ДНК, та, можливо, саме вони відповідають у ньому (та й завжди раніше відповідали) за належну взаємодію цього хроматика із солітоно-голографічною основою польового (інтелектуального) життя кожної живої істоти. З якоїсь певної нагоди такі мутації в ДНК у окремих людей постійно відбуваються, а потім вже вони закріплюються у тому хроматику в їхніх нащадків [406]. Однак чи відіграють якусь роль ці мутації у (польових) діях відповідних структур ДНК, та навіть яким саме чином подібні дії в людському мозку взагалі відбуваються – невідомо.
У чоловічій нерекомбінованій Y-хромосомі існує 27 генів, 50 млн. нуклеотидів та знайдено вже принаймні 219 таких білкових маркерів. Аутосомні мутації, тобто зміни у розташуванні окремих білків ДНК в її «невідомо яким чином діючий зоні», з’являються у нерекомбінованій Y-хромосомі осіб чоловічої статі Homo sapiens постійно, принаймні один раз на кожні 15 поколінь цих осіб, а у мітохондральній ДНК жінок, де мутації передаються лише по жіночій лінії, вони менше піддаються селекції, і таке відбувається доволі рідше, лише один раз на 50 їхніх поколінь.
Саме певною послідовністю визначених білкових аутосомних маркерів характеризують генетичну структуру усієї існуючої спільноти тих чисельних окремих народів та рас роду Homo sapiens sapiens, які живуть зараз на планеті Земля. Для цього роду статус бушменів як самого давнього народу Землі підтвердили порівняння геномів 5 його нинішних племен із 1462 геномами 48 інших народів нашої планети, в ході яких були досліджені 420 тис. найрізноманіших особових генних варіантів. Внаслідок доволі повільних за своїм темпом (минулих) демографічних подій в житті людства у праминулу пору, окремі африканські та інші народності, які походили із земель цього континента і створили, в свій час, означені багаточисельні геноми та особові генні варіанти у середовищі своїх осіб, спромоглися вийти по загальній чисельності наперед тих бушменів лише якихось 22 тис. років тому.
Оскільки в першу чергу появу нащадків мабуть таки забезпечили собі носії новітньої версії гену Microcephalin, то можливо саме тому, як зараз свідчить «ДНК проект», все нинішнє населення Європи має своїми пращурками лише вісьмох із тих 4 тис. (молодих) жінок, які в наступному поколінні, по проходженні згаданого міжльодовикового «голкового вушка», встигли народити там своїх 3 – 4 нащадків. Не виключено, що ці жінки, а можливо їхня переважна частина, могли входити до складу групи мігруючих (африканських) осіб, які оселилися у печері Фогельхерд в Німеччині ще 40 тисяч років тому, хоч потім вони безумовно звідти відійшли, коли в Європі настала нова (жорстока) льодовикова пора.
Звичайно, що нинішним російським дослідники навіть таке було зовсім ні до чого (чи не до вподоби) враховувати. Бо зараз вони (як завжди, цілком беззаперечно та ні з чим не рахуючись) вважають, що давніми пращурами геть усього населення цілого європейського континента постають лише виключно ті особи, поховання яких були знайдені поблизу від Воронежа. Таким чином усе це (європейське) населення виявляється «цілковито нашим» і в будь який момент може бути «приєднаним», цілком миролюбиво, чи вже як там станеться, до їхньої рідної (ненаситної) неньки, тобто нинішньої Російської Федерації.
Також саме дослідженнями «ДНК проекта» був виявлений загальний пра-слов’янський пращур усіх нині живущих племен слов’янської нації, який з’явився на світ однак лише за 4,5 тис. років до нинішніх часів, при цьому на землях Західної Монголії чи Алтая. Його нащадки, згодом мігруючи звідти на захід, залишили по собі слов’янам усіх наступних поколінь, та чисельних племен їхнього майбутнього етносу, які після цієї події почали з’являтися на світ, та ще й досі продовжують в ньому поступово з’являтися, «у безумовний спадок», постійний комплект аутосомних білкових мутацій, які об’єднані дослідниками в одну так звану гаплогрупу, R1a.
Такий же постійний комплект тих аутосомних мутацій, які дослідженнями «ДНК проекта» об'єднані вже в іншу гаплогрупу, R1b1a2, знайдено також у половини тих чоловіків, які мешкають зараз в Західній Європі. Їхній загальний пращур однак з'явився на цей світ в зовсім іншій місцевості, на Кавказі, і сталося таке (ще й) значно раніше від згаданого пра-слов'нського, аж 9,5 тис. років тому. При цьому нащадки з притаманною саме йому гаплогрупою почали міграцію звідти землями південної Європи лише близько 7 тис. років тому, тобто саме тоді, коли вже розпочалося масове переселення (минулої) азіатської спільноти на північне узбережжя Новоевксинського басейну, після прориву до його акваторії морських вод через Боспор, внаслідок ніщивного землетрусу, який призвів до порушення цілосності цієї (минулої) кам'яної перемички поміж Азією та Європою.
Їнші носії означеної гаплогрупи, які звикли до спекотного клімату, пішли, точніше повернулися тоді до (південних) земель Єгипта, де згодом постали пращурами тієї лінії єгипетських фараонів, представником яких є добре відомий археологам Тутанхамон, ДНК мумії якого ними ретельно та всебічно досліджена.
Коментарі
Дописати коментар