45. Рід бояр-шляхти Нецевичів
⬅️ | ➡️
45. Рід бояр-шляхти Нецевичів.
в повідомлення
Звичайно що як в Речі Посполитій, а до того у великому князівстві Литовському, де в свій час мешкало багато поколінь роду Нецевичів "лінія роду герба Нечуя", потомствене наслідування членами цього роду визначаючих саме вищий стан особи найменувань, якщо вони дійсно були «із роду суть бояре» – тобто землянин, боярин, боярин-шляхта, або шляхтич, ставало можливим лише при наявності фактичного наслідування там неабиякої земельної власності і безумовно свідчило про постійне збереження цієї власності кожним із наступних поколінь їхнього роду.
Нецевичі мали на волинських територіях Червеної Русі принаймні сім місць помешкання («батьківщин») та володіли в кожному з них досить значними на давні часи землями. Згодом однак, зважаючи на усі минулі історичні події, нащадки цих давніх бояр-шляхти Нецевичів роз’їхалися вже, кожен свого часу, по іншим теренам Волині та Подолії, де вони також продовжували володіти земельною власністю.
Взагалі сімейні прозвання у потомственому наслідуванні роди почали використовуватися в країнах Європи лише тоді, коли до їхнього постійного використання настали певні умови, а також ці прозвання виявилося цілком готовим та згодним сприйняти там прадавнє людське суспільство. Сімейні прозвання (прізвища), як і власні особові імена, були для середовища давніх людей лише певними язиковими та культурними універсалами, тому єдиного визначення ободвох цих термінів взагалі не існує [394]. А при заглибленні у досить праминулі часи сімейні прозвання (прізвища) взагалі ще не виступали для того середовища постійними універсалами, досить часто змінювалися, і навіть про наслідування familia саме по чоловічому коліну свідчать тільки, переважно, певні родословні розписи та герби шляхти, які наразі збереглися [338]. Зазвичай прадавні прізвища найчастіше були пов’язаними із історією певної території, на якій вони в свій час з’явилися, та згодом почали вже саме там широко використовуватися.
В українських пам’ятках ділової мови, грамотах 14 – 15 ст., прізвища, в їхньому сучасному розумінні, з’являлися лише у тих осіб, які належали до суспільної верхівки місцевого прадавнього суспільства – князів, магнатів, власників великих земельних маєтків (тобто панів), землян, тощо. Бо лише їм доводилося виконувати у ті часи юридичні дії, які вже стали потребувати цілком чіткого (судового) визначення фізичної особи конкретного учасника подібних розборів [349].
Зважаючи на довгострокове наслідування членами багатьох поколінь роду Нецевичів свого сімейного прозвання і старинного литовського визначення боярин, можна беззаперечно дійти висновку про давнє походження цього роду. Між тим для належних доказів свого походження в минулому рід таки мусив мати «на руках» певні документи і ті документи у нього раніше безумовно існували. Принаймні у 1663 році їх було особисто пред’явлено членами цього роду комісарам при виконанні останніми люстрації міста Ковеля, однак зберегти їх в часи середньовіччя бояри-шляхтичі Нецевичі не спромоглися. Разом з тим навіть сам боярин Роман Юрієвич – засновник московської царської династії Романових " царський рід" із ординського рода боярина Кобили "Кобила, ординські бояри, рід царської династії Романових" не спромігся зберегти тоді належних документів про своє власне походження, внаслідок чого залишив цей (царський!) рід наразі «без фундаменту».
У відповідності до означеного про таке в законах Російської Імперії, та спираючись при цьому на безперечний документарне підтверджений факт володіння маєтком з кріпаками дідом та прадідом особи, яка подавала документи від згаданого сімейства Нецевичів до російської імперської Герольдії, роду вдалося визначити у 19 ст. лише столітній проміжок часу, який надавав йому права російського дворянства. В решті решт це (конкретне) сімейство було записано в Імперії тільки до І частини книги дворянам Волинської губернії [1,2].
Разом з тим прізвище цих дворян латиницею, на польській мові, завжди мало в Російській Імперії подвійний запис, вже у відповідності до законів фонетики саме української мови місцевості, де Нецевичі постійно мешкали на момент її приєднання до тієї Імперії – Necewich та Neciewich. Ці записи використовувалися постійно в судових документах, складених у часи середньовіччя в Україні-Русі, а їхній запис латиницею в «остаточній» для цієї землі формі, ще взагалі згідно законів фонетики існувавшої раніше на цій землі старовинної русинської, яку зараз звуть староукраїнською, мови, був наступним – Nіecewich та Nіeciewich. Наразі, жодне з цих чотирьох прізвищ, а також ще й чисельних «різновидів» його, в довідниках сучасних українських прізвищ взагалі не зазначене [349.
Але крім того, як вдалося встановити в наш час за архівними документами, до кінця 19 ст. дожили ще дві, доволі таки чисельні, лінії того самого роду шляхтичів Нецевичів, причому пращури цих двох ліній також виступали раніше у Речі Посполитій мешканцями (різних) місцевостей Волині та Подолії [3,4]. Саме делініація, тобто уточнення окремих ліній цього роду, спочатку у часи середньовіччя, в Речі Посполитій, а вже потім, у 19 ст., в Російській Імперії, є одним з головних завдань цієї генеалогічної розвідки.
За архівними документами, члени принаймні двох ліній цього роду, в тому разі (російської) дворянської, не зважаючи на різні місця свого постійного помешкання, завжди добре усвідомлювали давнє родство і підтримували поміж собою певні родові стосунки принаймні до кінця 19 ст. Разом із тим згадані дві (нові) лінії роду, з усіма своїми власними гілками, які згодом так і не були зараховані до (російської) дворянської спільноти, завжди належали в Речі Посполитій до іншого шляхетського братерства – герба Яніна. Члени цих двох ліній не спромоглися отримати підтвердження своєї дворянської достойності в Російської Імперії під час, та після завершення, діяльності Центральної комісії, Височайше заснованої в місті Києві для вирішення дій Дворянських Депутатських Зібрань Київської, Подільської і Волинської губерній (далі – Київської центральної ревізійної комісії) у 1839 – 1847 роках [5,6]. Оскільки Імперія у ті часи, на відзнаку від Речі Посполитої, взагалі не клопоталася ростом чисельності прошарку своїх вільних людей.
В заявах до губернських дворянських депутатських зборів, які члени цих двох (нових) ліній роду подавали у 1802 та 1814 роках, також були відсутні будь-які згадки про походження, родоводи, та історію життя їхніх пращурів раніше 18 ст. Все це для двох зазначених (нових) ліній роду, і їхніх наступних власних гілок, наразі залишалося невідомим – генеалогія взагалі усього роду Нецевичів була відсутньою вже навіть для тих його пращурів, які жили у 17 ст.
Нарешті, залишається тільки зазначити, що на 1.І.1850 р. жодної особи на усі наведені вище в записі латиницею прізвища Нецевичів не було внесено департаментом герольдії у Польському королівстві до списку його шляхти (дворян). При цьому як таких, що існували на цій території ще «із самого початку часів», тобто до пори зникнення Речі Посполитої з мапи світу у 1795 році, потім як таких, що з’явилися в Польському королівстві до появи нового положення про дворянство у 1836 році, і нарешті як таких, що визначилися там в цьому стані департаментом герольдії королівства вже після оприлюднення нового положення про дворянство [213].
Однак необхідно окремо наголосити, що мова йде саме про шляхту (дворян) тієї польської території, яка залишилася в Польському королівстві вже після приєднання значної частини території Волині та Подолії минулої Речі Посполитої до складу земель Російської Імперії наприкінці 18 ст. (це приєднання завершилося тоді у два етапи, а саме в 1793 та 1795 роках).
В Західній Європі – колисці прадавнього дворянства, в більшості її країн, ще у 14 ст. були призначені офіційні особи та створені спеціальні геральдичні установи, які мусили стежити за цілісністю та недоторканістю гербів їхнього дворянства. Але в давньому Польському королівстві, тобто Короні, та у великому князівстві Литовському, де головним свідченням (доказом) благородства шляхтича завжди вважалося лише володіння ним власним земельним наділом, саме з якої він ніс «шляхетську службу», довгий час взагалі не функціонувало державницьких департаментів герольдії, які б професійно опікувалися цією проблемою.
Мабуть тому своєрідну роль «приватних герольдій» цих двох країн Східної Європи мусили взяти на себе окремі неофіційні особи – головним чином письменники-історики, які проводили, кожен в свій час та «на свій смак», власні дослідження гербів шляхетських родів Речі Посполитої, користуючись при цьому як офіційними, так і суто приватними («інших осіб») свідченнями по цій тематиці. Саме свідчення давніх письменників-істориків, опубліковані ще за їхнього життя, досить часто поставали у 19 ст. єдиними підвалинами для складання генеалогії окремих шляхетських Домів департаментом герольдії (нового) Польського королівства, бо більш надійної інформації про таке взагалі на ті часи не існувало [355].
В 18 ст. саме на територіях Волині та Подолії, які належали тоді до об’єднаної поміж собою в унію Корони та великого князівства Литовського – Речі Посполитої, існували і були відомі згаданим вище «неофіційним герольдіям» два окремі Дома натще родовитої там в ті часи шляхти, які саме носили досліджуєме в цій розвідці особове прізвище-найменування – Нецевичі.
Ними виступали Нецевичі герба Яніна, які на польській мові були записані стародавніми дослідниками польської герольдії як Necewicze, тобто, в україномовному прочитанні – Нечевич, та інші Нецевичі , герба яких в переліку тієї шляхти взагалі не було зазначено, які були записані там під прізвищем Nieciewski (тобто, у тому ж самому прочитанні – Нєцієвські) [196]. Скоріше за все, однак, гербом Яніна насправді володів Дім шляхтичів на останнє з двох записаних прізвищ, Nieciewski , як про таке цілком певно свідчать результати проведеної генеалогічної розвідки.
При цьому прізвище шляхтичів з іншого Дому, Neczewich також походить від наведеного вище прізвища Nieciewski , та й взагалі до конкретних записів польської і литовської «приватних герольдій», які, нагадуємо ще раз, зовсім не були офіційними (та професійними) державними геральдичними установами, існує дуже багато запитань та нарікань. Взагалі за тієї давньої пори, геть в усіх країнах Східної Європи, записи особових прізвищ настільки постійно змінювалися писарями, що у Московському царстві в 1685 році було навіть видано особовий царський указ, яким писарям таке фактично дозволялося робити (при цьому зазначено – «не ставити їм це у безчестя») [338].
Проведені в цій розвідці ретроспективні дослідження історії життя прадавніх пращурів шляхтичів Нецевичів, протягом чотирьох сторіч поспіль, показали, починаючи той зворотній відлік із середини 19 ст., що для двох (нових) ліній роду герба Яніна (Поле в полі) та лінії роду герба Нечуя (Пень, або Колода) всі пращури тих ліній, які жили на початку 18 ст., безумовно знаходились поміж собою у тісних родинних стосунках, тобто належали до одного сімейства (familia).
Згідно ж документів 17 ст. виявилося, що ще більш давні пращури усіх трьох ліній роду були поміж собою вже просто досить близькими родичами. А по документам, які стосувалися життя зовсім прадавніх пращурів цього роду, що жили у 16 ст., було однозначно визначено наступне: засновниками трьох окремих ліній цієї династії, саме на початку того сторіччя, постали троє рідних братів – нащадки боярина Радунського Андрія Нецевича . Однак ця подія, а також отримання трьома братами герба шляхетського братерства Яніна, мали місце ще у великому князівстві Литовському, на давній (але проміжній) батьківщині цього роду, тоді як дійсні прадавні пращури Нецевичів безумовно походять ще із прусських земель.
В проведеній розвідці вдалося дослідити генеалогію рода Нецевичів починаючи від 13 ст. в усі буремні віка середньовіччя, при проголошуваних тоді істориками постійних набігах на територію Правобережної України-Русі татар і турок, та за «революційних подій» епохи Богдана-Зиновія " Хмельницький Богдан-Зиновій, гетьман українського козачого війська". Її вдалося безперервно відстежити через досить чисельні події недоїдання (голодування), та інколи жорстокого голодування прадавнього суспільства цієї території. А ще через морові негаразди, що в ту пору часто визначали сумну долю багатьох шляхетських і селянських українських родів, які мешкали на цій землі, та згодом таки зникли. Оскільки, наприклад, чотирирічний жорстокий мор 1283 – 1286 років, коли засновники досліджуємого роду вже перебралися із Пруссії до земель Литви, призвів, крім значної втрати самого населення великого князівства, ще й до того, що «на Русі, та у Ляхів, а також у Татар – ізомре все, коні, і скоти, і овца, все ізомре, не осталося нічегоже» [393].
Деякі моменти означених подій будуть розглядатися в цій розвідці як цілком окремі суспільні явища, однак, наскільки дозволяють знайдені документи, вони будуть також аналізуватися з точки зору їхнього конкретного впливу на долю окремих гілок роду самих бояр-шляхти Нецевичів.
Коментарі
Дописати коментар