26. Особові імена.
Особові імена, які певним чином дозволяли ідентифікувати кожну конкретну особу, існували у суспільства людей ще взагалі в зовсім прадавню пору – окремі особи вже визначалися ними навіть у початкову добу палеоліту кам’яного віку. Що ж стосується найменування тих окремих осіб не лише їхнім особовим іменем, але й ще по-батькові, яке дозволяло більш впевнено відрізняти одну особу від іншої, то до цього людське суспільство дійшло лише у 9 ст. нашої ери. А вже до наступного етапу найменувань своїх окремих осіб, іменами-прозваніями їхніх пращурів, які також почали згодом додаватися до її особового імені, суспільство людей дійшло ще тільки через два століття, вперше на землях північної Італії. Згодом у багатьох випадках імена-прозванія пращурів перетворювалися в тому давньому суспільстві на певний культурний універсал – прізвище вже усіх членів кожної конкретної родини, а далі й на прізвище усього їхнього роду. Для цілей ідентифікації конкретної особи таке використання особових імен та постійних прізвищ (роду) виявилося напрочуд зручним і поступово розповсюдилося по всій Європі.
Коли ж до земель Корони дійшли нові набутки європейського суспільства із ідентифікації окремих осіб, воно спромоглося швидко оцінити їхню перевагу та сповістило про це сусідів, в першу чергу литовців. Тим більше що й населення земель Чорної Русі мало тоді надтісне спілкування із населенням сусіднього Польського королівства і само не хотіло якимось чином від нього відрізнятися. Внаслідок цього мабуть одним із перших зміну ідентифікації окремих осіб в землях Чорній Русі князівства Литви зробив ще гродненський староста Давид " Давид, староста гродненський " , місто якого стояло прямо на кордоні із землями Корони, а особової влади у тому великому князівстві для такого цілком вистачало. Бо двочленні найменування окремих осіб, саме з прізвищем, миттєво розповсюдились тоді геть по всій території Чорної Русі. Новими набутками суспільства із ідентифікації окремих осіб, які цілком дозволяли визначити її родове походження, стали користуватися в Чорній Русі вже із самого початку 14 ст. Згодом нова практика найменувань конкретної особи, тобто вже із її родовим прізвищем, розповсюдилась також по території (минулої) Білорусі.
Для населення такі нововведення безумовно були тим більше прийнятні, бо на ту пору переважна більшість його прийшла в Чорну Русь ще саме із заходу та становили його, наразі, особи із різних племен давніх прусів. Ще навіть у 19 ст. (давня) прусиновська мова використовувалася, буцімто, у окремих землях південної частини Віленської губернії Російської Імперіїї, в (минулому) Пеляському воєводстві, а також у тих волостях, які межували там із мазурами (гудасами). Нині діалектні матеріали з (білоруської) місцевості Радуні дають всі підстави вважати постійну присутність та участь прусиновської мови, тобто так званого західнобалтійського діалекту індоєвропейського язика, у формуванні сучасного говору всього населення Лідського повіту.
Взагалі на землях Білорусі, в праминулу пору, ще до часів хрещення її населення, існувала лише так звана «народна система» особових імен людей, або антропонімів, саме від яких, згодом, і виявилися створеними перші білоруські прізвища. Подібне використання ще язиченських особових імен для створення прізвищ на цих землях було притаманне також балтійській ономастиці та її апелятивній лексиці. Древні балтійські антропоніми, як і взагалі усі інші особові імена людей, найчастіше виникали на базі лексемних апелятивів, і в їхній основі завжди знаходились досить сходні за вимовою апелятивні одиниці. Між тим нічого подібного до згаданої зміни найменувань окремих фізичних осіб не відбулося тоді на іншій території великого князівства Литовського, більш віддаленій від земель Корони, де проживали племена суто литовської основи.
Вище вже розглядалося питання про джерело появи існуючої зараз назви народу давніх естіїв – пруси. Разом з тим в давній мові малоазійського бітінського народу, від якого вони, буцімто, походять, взагалі існувала дуже схожа за своєю вимовою апелятивна одиниця – особове ім’я (лексема) Пруссіяс. Однак якійсь певний вплив саме цього давнього бітінського антропоніма, або навпаки, на існуючу самоназву прусського народу виявити зараз вкрай важко.
Оскільки прусиновська мова вже давно постає «мертвою», то дослідження її лексем виявилося досить складною справою. Але реконструкція окремих прусських назв, захованих в записах давніх німецьких документів, таки дозволила визначити декілька десятків одноосновних лексем (іменних коренів) давньої прусиновської мови. Серед них виявилася присутньою цупка лексема *na-, саме з якої, через безпосереднє додавання до неї найбільш поширеного в давній прусиновській мові закінчення –is, виникало коротке пруське особове ім’я Nais.
Зазвичай в прусиновській мові одна голосна, –і, в двоголосній конструкції такого цупкого слова-імені редуцировалася, внаслідок чого наведене особове ім’я ще більш скорочувалося – взагалі до трьохлітерної конструкції Nas. Те ж саме відбувалося і з особовим іменем, яке виникало в ній із цупкої лексеми *рa- та також широко використовувалося у пору середньовіччя. В самій же литовській мові згаданому прусському закінченню також відповідає цілком схоже закінчення, –аs, використання якого, при його додаванні до означеної апелятивної основи, не змінює жодного із згаданих вище цупких прусських особових імен взагалі. Ще й у нинішні часи закінчення –аs в особових іменах людей зберігається у латвійській мові як цілком необхідний її компонент і досі є визначальним при найменуванні чоловічих осіб цієї нації.
Встановити зараз де та коли народився носій особового імені-прозванія Nas, давній пращур-протопласта (майбутнього) роду Нецевичів, досить важко. Бо навіть досконченно невідомо, коли ж саме це ім’я-прозваніє перетворилося в Чорній Русі на прізвище якоїсь із родин його кревних нащадків. Існують разом з тим підстави вважати, що таким чином була вшанована історична пам’ять про певну конкретну особу, яку натще зберегли попередні покоління цього роду. В ту прадавню пору така пам’ять зазвичай зберегалася відносно якихось військових досягнень того минулого пращура. Однак, в будь-якому разі, для конструювання цього прізвища (рода) було взято ім’я-прозваніє принаймні діда першого очільника тієї родини, який заклав підвалини цього рода (майбутніх) Нецевичів в самій Чорній Русі.
У слов’янській мові, якою переважно користувалися в Білорусі, функцію патронімів, які цілком певно визначають родинні зв’язки батько < син, зазвичай виконують два суфікси, – ович та –євич, а в записі подібних прізвищ латиною для такого визначення використовуються суфікси – owicz та – ewicz. І вже у 1420 році на теренах Волині безумовно мешкав озброєний військовослужбовець, в основу прізвища роду якого було покладене, при його створенні, саме ім’я-прозваніє Nas (Nais), а патрономічне прізвище пращурів осіб цього роду отримало там тоді необхідну у слов’янській мові конструкцію, Nasewicz.
Найвірогідніше особове ім’я цієї особи, як зазначено в документі 1440 року, було Ігнатій. " Нецевич Ігнатій" Оскільки означений Ігнатій з прізвищем Nasewicz народився наприкінці 14 ст., то слід вважати, що це вже сталося у батьковій родині, яка безумовно носила на цю пору те родове прізвище. В такому разі роки народження його прадіда, саме за ім’ям-прозваниєм якого, скоріше за все, й було сконструйовано (первинно) прізвище цього роду, слід відторочити принаймні на кінець 13 ст.. А сам Ігнатій за відсутності будь-яких інших свідчень за його кревних пращурів, безумовно виступає першозасновником (майбутнього) роду Нецевичів, принаймні тієї із його чисельних гілок, яка згодом була «осаджена» на землях Волині.
Безумовне походження роду із земель Чорної Русі, де кревні родичі, які там залишилися, продовжували виступати боярами Радунськими та Жижморськими ще й у 16 ст., дозволяє зробити припущення, що рід міг належати там до членів єдиного, та дуже чисельного литовського роду, протопластом якого поставав прус Крупос " Крупос, прус, протопласта чисельного литовського роду " . Його рід згодом виявився одним із найчисельніших родів Литви, а членами саме цього роду історики взагалі наголошують носіїв багатьох відомих литовських прізвищ, бо це поставало (для них) «престижним надбанням», звичайно якщо тільки не брали при цьому до уваги їхнє дійсне родове походження.
Однак, одночасно з цим визначним для усіх прусів (литовців) протопластом, землі в Радунській волості, вже після завершення успішної битви із хрестоносцями в Грюнвальді, отримали у 1410 році також декілька родини із прізвищем Насевичі "Насевичі, прусський рід" , тобто особи, які вже безумовно носили на ту пору це (первинне) прусське прозваніє-прізвище. А їхні (кревні) родичі, з цілком певної нагоди, мова про яку піде пізніше, отримали для себе у той рік додаткові землі ще й на території Волині. Таким чином (визначного) пруса Крупоса та прусів Насевичів таки доволі важко ув’язати, на початку 15 ст., у якусь єдину родинну схему батько < сини.
Коментарі
Дописати коментар