82. Відгалуження другої лінії роду на сході Волині. Закінчення.
82. Відгалуження другої лінії роду на сході Волині. Закінчення.
В сповідних розписах Коростишівського костьолу за 1907 рік з родини Олександра та Броніслави не згадувався лише один син, Олександр [257, 308]. А їхніх синів Миколая та Віктора ще раз охрестили у в Коростишевському парафіяльному костьолі в грудні 1904 року, оскільки перше їхнє хрещення відбулося там лише «святою водою» та їм того разу не було зроблене помазання маслом. Восприємником старшої дитини Олександра та Броніслави став, при повторному хрещенні, Владислав Нацевич, який доводився їй ще й рідним дідом [258].
Їхня донька, Констанція, побралася в свій час із Ломінським , міщанином із м. Житомира, але їхній шлюб виявився коротким. Вже 7.І.1923 р., у передшюбних документах Коростишевського костьола, був зроблений запис між удовою Констанцією Ломінською, із Ницевичів, 30 років (в дійсності – 32), та кавалером Олександром Effois (?), який мав тоді 24 роки [286]. Вони побралися, і вже наприкінці того року, 2.Х.1923 р., ця шлюбна пара народила сина Богдана [295].
Один з синів цієї шлюбної пари, Віктор Олександрович, отримав належну середню освіту та став завідувачем школи у селі Мирівка, Волочиського району, Хмільницької області. Наразі село Мирівка знаходилося поряд з тими селами цього району, де споконвіку мешкало ще одне відгалуження роду Нецевичів, про яке буде йти мова у наступному розділі цієї розвідки. Він був одружений із Євгенією Василівною Мартишевською, з села Моначин, яка народилася 17.І.1903 р.. Вона працювала у тій школі вчителькою. В цій родині 22.YІІІ.1922 р. з’явився на світ первісток, донька Наталя. При записі в місцевому ЗАГС’і батько підписався під заявою наступним чином: «дитина моя та моєї дружини, в чому і розписуюся» [390]. Молодий батько, однак, збільшив свій вік в у тому записі своєї першої дитини, бо був же завідувачем школи, аж на 4 роки.
В епопею «боротьби із контреволюционерами та зрадниками» Віктора Олександровича звинуватили в тому, що він, буцімто, аж тричі був завербований польською розвідкою, а також в усіх інших, типових для цієї пори «гріхах». Тому Віктора Олександровича було 21 липня заарештовано, «осуджено», та розстріляно 29.ХІ.1937 р.. Ще до цього було заарештовано, 16 листопада, його дружину. Вона отримала, взагалі невідомо за що, 3 роки виправних лагерів, звідки була звільнена у 1940 році [376].
Інший з синів Олександра та Броніслави, Роман, був одружений із Анною Олександрівною, 1899 року народження. Родина цього «совслужбовця» мешкала за радянських часів місті Житомирі, по вул. Леніна 79, названої так, за тих (радянських!) часів, майже одразу. Саме там в цій родині з’явилася на світ, 2.І.1922 р., перша дитина, донька Ірина. Молодий батько, можливо «для більшої солідності», також дописав собі віку при записі доньки в ЗАГС’і, як й його брат, аж вже аж на цілих вісім років [389].
Олександр Владиславович рано залишився удівцем. Їснують письмові згадки, що його дружина померла у 1916 році, однак, скоріше за все, ця сумна подія сталася набагато раніше. Бо в 1914 році, згідно сповідних розписів, на хуторі Березки мешкала вже тільки родина Олександра Нацевича , 48 років, та Марцеліни із Венцеславських, 30 років, які мали сина Павла, 8 років, та доньку Вікторію, 2 років.
Молодший брат Михайла , Миколай , перебував у шлюбі з Ельжбетою Заржицькою. Ця родина також мешкала в 1816 році у згаданому вище селі Кошарищі, ще без дітей.– Миколай Стефан-Григорович був зазначений при цьому особою 1791 року народження, що є цілком помилковим визначенням її віку у документах 7 ревізії, бо згідно матеріалів перепису римо-католиків він вже тоді (1790 року) мав 4 роки. Не зважаючи на однакову відстань цього села, а також іншої батьківщини другої лінії роду на сході Волинської губернії, села Студениця, від м. Коростишева, належали вони до двох різних губерній – так тоді визначив це кордон поміж тими губерніями у Російський Імперії.
В родини був син Яков, який народився 26.ХІІ.1819 р. (за дворянськими документами – у 1824 році) [123,124]. Крім того, в родині були ще дві доньки – Розалія, 1822 року народження, та Єва, 1826 року народження. Однак, згідно дворянських документів, ця сімейна пара охрестила в Коростишівському римо-католицькому костьолі ще одного сина на таке саме ім’я, Яков , 16.YІ.1832 р.. Найвірогідніше їхня старша дитина, згаданий вище («перший») Яков , на той час вже померла.
Їхній брат Андрій Стефан-Григорович , який теж був одружений з Ельжбетою, дівоче прізвище якої невідоме, мав тоді доньку Теофілію, яка народилася 17.ІХ.1823 р. [123]. Ніяких свідчень про подальшу долю цієї родини знайти не вдалося.
Йосиф Стефан-Григорович , 1788 року народження, був одружений із Настасьєю, дівоче прізвище якої невідоме, 1798 року народження, з якою народив доньку Юзефу в 1828 році. Всі ці особи були живі у 1835 році. [392].
А Ян (Якоб) Стефан-Григорович, з дружиною Вікторією, походження якої також невідоме, мали доньку Маріанну , яка народилася 10.ІХ.1809 р. [123]. Скоріше за все Маріанна померла після народження дитини від якихось родових ускладнень. Бо Ян (Якоб або Іван) Нецевич невдовзі виявився одруженим із Ганною Станіславовною, 1793 року народження. В цій родині з’явилися на світ двоє синів – Йосиф (Осип) , який народився 1811 року, та Станіслав, який народився 1814 року. Обидва писалися саме Івановичами (Яновичами), але жодних метричних записів про їхнє народження відшукати не вдалося.
Осип Янович (Іванович) , одружений із Марьяною, 1815 року народження, дівоче прізвище якої невідоме, встиг до посімейного перепису дворян народити собі сина Михайла (17.ІХ.1833 р.). У посімейному переписі 1834 року було зазначено, що родина Осипа Яновича мешкала в селі Студениця, разом з вже вдовою матір’ю та братом Станіславом [392]. Також в одному з документів наступної пори згадувався ще й якийсь Миколай Йосифович, можливо що також син саме цього Осипа Яновича .
Четверо синів Стефана-Григорія , можливо що вже без Яна (Якоб), були наразі живими у 1840 році і всі вони, разом із своїми нащадками, мешкали тоді, буцімто, в селі Студениця, принаймні так було зазначено у поданих цією лінією роду документах до Київської центральної ревізійної комісії. Однак вже в 1825 році обидві родини, Михайла та Миколая, мешкали в селі Кошарища, де разом з ними проживала тоді ще й їхня неодружена сестра, Маріанна, та неодружена тітка, Анастасія Козинська. Крім того проживаючими разом з родинами цих братів у сповідних розписах були зазначені ще й (якісь) Ян та Жозеф Нацевичи. Та чи саме доводилися вони Михайлу та Миколаю рідними братами – наразі невідомо.
Маріанна Стефан-Григорівна так ніколи й не взяла шлюб. Вона прожила на цьому світі не менше ніж 68 років, бо згадується ще у сповідних розписах Коростишівського парафіяльного костьолу за 1853 рік, де була записаною аж у двох різних родинах.
Звичайно, що розвідка генеалогії роду за далекі часи ХІХ ст. ніяким чином не може бути повною, бо надто багато метричних документів цієї пори втрачено. Так досі немає можливості встановити походження, наприклад, Базиля Нацевича (чи взагалі Нацкевича?), який виступав восприємником в Коростишівському парафіяльному костьолі у 1840 та 1842 роках, тобто мав на той час вже ніяк не менше ніж 20 років.
Так само невідомо і походження Франца Нецевича, який народився у 1845 році, та разом з дружиною Параскевою був зареєстрований в 1879 році серед міщан християнської спілки м. Івниця. Скоріше за все цей Франц з’явився на світ саме у членів другої лінії роду Нецевичів , з’ясувати долю родин яких взагалі не вдалося, принаймні саме такий висновок можна зробити, виходячи з місця його помешкання.
Також залишилася невизначеною (документарно) та гілка другої лінії роду, в якій народилася Антоніна Нацевич , мабуть близько 1853 року. Вона пішла за Антона Ястржембського, 1853 року народження, у село Юровку, яке знаходилося буквально поряд з селом Миняйки. В ньому було 37 «дворів» та мешкало 116 ревізських душ, тобто осіб чоловічого стану. Про її приналежність до другої лінії роду може, наприклад, свідчити те, що в 1872 році, при шлюбі сестри (?) чоловіка, Міхаліни, свідком виступив згаданий вище дійсний член другої лінії роду, Владислав Нацевич. Таким чином Антоніна цілком мала можливість походити із гілки роду по Феліксу Михайловичу, родина якого переїхала мешкати у те село Миняйки ще в 1833 році.
В родині Ястржембських були народжені доньки Юзефа, у 1872 році, Люцина, у 1878 році, та Людвіка, у 1884 році, а також син Граціан, який з’явився в ній на світ у 1883 році. В родині ще була пізня донька Церазина , яка народилася в 1891 році. Батьки видали заміж принаймні трьох своїх доньок: Юзефу – у 1892 році, Люцину – у 1897 році, а пізніше ними була видана заміж ще й наймолодша донька, Церазіна . Сам Антон та його дружина згадуються ще у сповідних розписах Коростишевського парафіяльного костьолу за 1917 рік, тобто Антоніна прожила принаймні 62 роки [257].
Наступні носії прізвища Нацевичи згадуються в тих документах, які збереглися у архівах до цього часу, лише по одному разу. Так там зазначено, наприклад, що невідома за своїм походженням Агата із Нацевичей була одружена з міщанином Іваном Смеховським та їхня родина мешкала в колонії Калинівка, Коростишевського приходу. Вони мали принаймні одну доньку, Марію, яка пішла за Маріана Янішевського в 1917 році, маючи вік 26 років [274]. Таким чином ця Агата народилася мабуть в проміжок часу із 1865 по 1870 рік, а одружилася саме в середині вісімдесятих. Бо якраз тоді член першої лінії роду Нецевичів, дворянин Станіслав-Гонорат, виступив восприємником у родині (якихось) Домініка та Юлії Смеховських .
Крім того, в середині ХІХ ст. у невизначеній гілці другої (?) лінії роду народилася Марьяна Нацевич , яка пішла за такого собі Ганевського , в с. Кулішовка, Брусиловського приходу. Їхня донька Юлія , 1884 року народження, одружилася у Коростишівському парафіяльному костьолі в 1904 році [258].
Ще одна особа із невизначеним родовим походженням – Юзефа Нацевич, 1850 року народження, була одружена з Григорієм Сливинським. Ця родина мешкала в м. Коростишів. У них були два сини – Венедикт, який народився у 1865 році, та Якуб, який народився у 1871 році.
Нарешті в сповідних розписах Коростишівського костьолу було зазначено таку собі Янелю Нацевич, уроджену Павловську, чоловік якої притримувався православного віросповідання [257]. Знайти якісь додаткові записи про цю родину, яка безумовно мешкала у селі Кошарища, наразі конкретно про чоловіка цієї особи, на прізвище Нацевич, не вдалося, бо в переписі 1897 року ця родина взагалі в тому селі (вже) не згадується.
Тих членів другої лінії роду, які народився раніше, в 18 ст., було записано до І частини дворянської книги Волинської губернії, згідно рішень її дворянських депутатських зборів № 37 від 16.Х.1802 р. та № 847 від 2.ХІІ.1802 р.. Членів наступних поколінь роду, які народилися вже у 19 ст., було дописано туди згідно рішення тих зборів № 392 від 12.IY.1834 р..
Однак Київська центральна ревізійна комісія в 1841 році постановила виключити всіх без винятку членів цієї (другої) лінії роду Нацевичів (наразі – Нецевичів) із дворянської Родової книги Волинської губернії, бо подані ними документи не давали (саме так!) на її думку свідоцтв та доказів їхнього дворянства [124]. Навіть наявність у особистій власності заявників давнього, населеного селянами, маєтка там, де частина цих осіб (буцімто!) продовжувала постійно мешкати – у селі Мисліни, не було комісією прийнято до уваги, хоч це повністю відповідало всім вимогам закона про правила затвердження в дворянстві Російської Імперії: основою для отримання дворянства в ті часи було встановлено вважати володіння, у тому разі пращурами, на правах повної власності, маєтками, населеними селянами.
Вірогідно, що саме менталітет дрібної та чиншової шляхти, якою довгий час поставали члени другої лінії роду і яка тому звикла беззаперечно виконувати всі повинності (розпорядження влади), разом із кріпосними та навіть вільними селянами, і та фактично являла собою просто прошарок “вільних селян”, не дозволив комусь з них розпочати боротьбу за скасування рішення цієї комісії, яку протягом 16 років вели та з успіхом довершили їхні родичі – члени першої лінії роду.
В матеріалах перепису християнського населення Київського та Житомирського повітів за 1790 рік, серед мешканців села Касло, було ще й зафіксовано також родину уніата Гржегоша Нецевича , 1741 р народження. Однак оскільки Гржегош з дружиною Хеленою, 1745 року народження, мали лише двох доньок, Кристіну (1777 року) та Hexa (1779 року), це відгалуження роду, якщо воно дійсно існувало, згасло [126].
Коментарі
Дописати коментар