69. Відгалуження по Миколаю Францевичу. Гілка Франца-Салезія.

69. Відгалуження по Миколаю Францевичу. Гілка Франца-Салезія. 

   на сторінку 

_______

         Єдина незаконно народжена донька дворянина Миколая, найстаршого сина Франца-Салезія та Розалії із Малишевських, Розалія, яка отримала в обряді свого православного хрещення ім’я Євфросінія, звичайно зовсім не вплинула на життя дворянської спільноти першої лінії роду Нецевичів. Оскільки сама вона тієї «дворянської достойності» взагалі не мала, то й діти, які з’явилися на світ внаслідок її шлюбу – також цієї достойності не отримали. 

           Крім того, згідно законів Російської Імперії, навіть самі дворянки не могли передавати свою дворянську достойність власним дітям, якщо вона була відсутньою у їхнього чоловіка. Така передача прав власного дворянства синам була передбачена тільки законами попередньої на українських землях держави, Речі Посполитої, для жінок із Дому seniora. В цьому випадку, ще й за відсутністю власної «дворянської достойності» у Розалії Миколаївни, все відбувалося саме так, як і передбачали таке закони Російської Імперії, не зважаючи на досить суттєві матеріальні достатки чоловіка Розалії – селянина Іоанна Герасименко. 

         Він мешкав неподалік, в селі Непізнаничі, та мав там досить високі для цієї лісостепової місцевості 32 десятини власної орної землі, великий сад, дім і все таке інше. У цьому шлюбі Розалія Миколаївна народила 11 дітей та її родина спромоглася виростити восьмеро з них. Конкретніше про цих дітей Іоанна та Розалії Миколаївни мова піде нижче. Наразі, звичайно, всі ці діти поставали вже правнуками Франца-Салезія. Мабуть на заваді шлюбним стосункам її батька, Миколая, створенні ним власної родини і народженню «законних» дітей, постало те, що починаючи ще з сорокових років 19 ст. він був постійним мешканцем слободи Кривотин Колцкой. 

           Порушення статевого демографічного балансу, яке настало в тій місцевості після голодомору 1848 року, та холерної епідемії наступного року, потребувало багатьох років для належного виправлення цієї прикрої ситуації. Тому вже за відсутності у окремих осіб чоловічої статі, які мешкали в означений місцевості, згаданих вище «потягів до міграції», це інколи завершувалося тоді саме таким чином – взагалі відсутністю у них власних (законних) родин. Батько Миколай приділяв єдиній своїй доньці дуже багато уваги. Вона отримала належну освіту, вміла читати і писати, та володіла при цьому декількома мовами, в тому разі польською, яку вважала за рідну. Батько переказав доньці геть усе, що тоді ще збереглося, в усній формі, по родоводу свого власного роду бояр-шляхти (дворян) Нецевичів .

         Потім Розалія Миколаївна переказувала це власним онукам, але оскільки життя в СРСР у першій половині 20 ст. постало аж надто важким та «неспокійним», то вся та родословна інформація залишилася у тих онуків також лише в усній формі. Але саме з цих розповідей старших онуків Розалії Миколаївни ще у шістдесяті роки 20 ст. нинішніми нащадками вперше було почуто прізвище (нікому в багато чисельному роду усіх її дітей тоді взагалі невідомих) князів Ружинських, навіть про саме існування яких, а тим більше про їхню спорідненість із родом Нецевичів, не існувало взагалі жодних об’єктивних свідчень.

         Рік смерті самого Миколая Францевича залишився для його нинішніх нащадків наразі невідомим, але ця сумна подія сталася безумовно вже в останнє десятиліття 19 ст., тобто він прожив на цьому світі близько 70 років. Належними коментарями про його смерть, а також про «історичні наслідки» її для цього відгалуження роду, закономірно завершуватиметься цей розділ розвідки.