87. Слобода Майдан Вербецький. Закінчення.

87. Слобода Майдан Вербецький. Закінчення.

на сторінку    

______

           Трьома доньками Кароля Стефановича були Тофіля, Марія та Ядвіга. Тофіля Карлівна, яка народилася в березні 1930 р., мала довгий та щасливий шлюб із Янеком Дубиневичем, старшим від неї на 6 років. Вони народили та виростили двох доньок. Старша з них, Анатолія, яка народилася 17.І.1954 р., перебуває в шлюбі із Миколаєм Бірюковим. У них є син. Молодша, Олена, також заміжня і мешкає в одному місті з сестрою. Тільки родина їхніх батьків залишилася зараз мешкати вже в слободі Майдан Вербецький, де ці старі люди, у віці 80 та 86 років, вели ще цілком успішне натуральне господарство, тримаючи навіть корову. Молодша із трьох сестер, Ядвіга Карлівна, яка народилася у 1944 р., була одружена та має сина і доньку. Про долю ж Марії Карлівні старшій із сестер нічого невідомо.

             Регіна Стефанівна Ницевич, 1902 р. народження, побралася із Ернестом Михайловичем Ницевичем, який народився у 1898 р.. Вони обидва походили з одного Дому, але перебували родичами лише у четвертому коліні. В цій родині виростили єдиного нащадка — сина Броніслава, який з'явився у цієї пари на світ 19.ХІ.1930 р.. Броніслав Ернестович з дружиною Мотєю Павлівною народили двох доньок. Обидві заміжні та мають власних дітей і онуків. Регіна Стефанівна померла 28.ІY.1978 р., а її чоловік пішов з цього світа 31.Y.1982 р.. Подружжя поховано на цвинтарі слободи Майдан Вербецькій.

            За її молодших сестер відомо не так багато, та усі вони були заміжні і мали дітей. Так Вероніка виховала доньку, а Марія, в шлюбі із Мазуркевичем — трьох доньок та сина. Її близнючка, Ганя, в шлюбі із Мохлинським, також мала трьох доньок, а Тофіля, в шлюбі із Кравчуком — двох синів. Наймолодша, Рузя, пішла ще за одного Мазуркевича та виховала з ним сина.

             Гаврилид (по сільському) Габро Тимофієвич, який народився у 1875 році, мав дружиною Кароліну, з якою народив двох синів та двох доньок. Старший, Войцех (Василь), помер доволі рано, а усі інші виявилися згодом переселеними на Дон. Полько Габрович загинув на фронті у другу світову війну, а його сестри, Фронзина (Фроська) та Філина (?), звідти на батьківщину не повернулися. Як склалася там їхня доля — взагалі невідомо.

             Кароль Тимофієвич, який народився у 1877 році, також мав двох синів та двох доньок. За долю останніх, Яніни та Ганни, яка народилася 1913 р., геть нічого невідомо. Відсутні також будь-які свідчення і про долю старшої його дитини, Цезарія Карловича. Лише його другий син, Тофілій Карлович, який народився у 1916 році та одружився із Яніною Йосиповною Мазуркевич, на шість років від нього молодшою, залишив по собі відомих нинішним нащадкам цього роду потомків. Їхній син Леонід, який з'явився на цей світ 4.ІІІ.1941 р., в шлюбі із Ганною Ондрієвною, що народилася 7.YІІ.1948 р., призвів на світ синів Віктора, у 1969 р., та Сергія, у 1977 р.. Віктор Леонідович, в шлюбі із Оленою Вус, народив у 1990 р. сина Анатолія, у родині якого вже росте донька. Доньку мають також Сергій Леонідович та його дружина Наталія Волентюк.

             Невідомою однак постала родинна доля ще одного із тих (давніх) братів, Вінцентія Тимофієвича, 1880 р. народження. А Антон Тимофієвич, якого нинішні нащадки роду вважають наймолодшим у тому давньому сімействі, був одружений та мав сина Йосифа, який народився в нього у 1918 р., і молодшу доньку, Юзефу. Свідчень за їхню долю існує обмаль, але у Йосифа Антоновича народилася та вирісла донька Тофіля, яка мала у своєму власному шлюбі (вже) аж 8 дітей. А Юзефу Антонівну німці угоняли в свій час на примусові роботи в Германію. Помер Антон Тимофієвич, після 1935 року, ще взагалі до початку другої світової війни.

             Існує також документ, який свідчить, що у селян Тимофія Нецевича та Маріанни із Одржехоських народився, в слободі Майдан Вербецький, син Михайло і сталася ця подія в їхній родині 29.ІХ.1882 р.. Знайти якісь документі, чи отримати свідчення нинішних нащадків рода по цій особі однак не вдалося і його родинна доля, наразі, залишилася невизначеною. Разом з тим в цій слободі добре відома особа на ім'я Миколай Михайлович Нецевич, який народився там у 1906 р. в родині, свідчень за яку у нащадків (також) не збереглося. Ця особа завжди була дієвим радянським патріотом та визначалася виключною шкідливістю. У двох своїх шлюбах Миколай Михайлович виявився бездітним і тому взяв до родини за доньку небогу дружини, Лідії Йосиповни. Був призваним до лав армії після визволення цієї території з під окупації, але пізніше від інших слободян, 25.Y.1944 р.. Існують документи про нагородження його орденом “Слава” 3 ступеня. Після війни Миколай Михайлович працював на пилорамі, де згодом й загинув, забитий дошкою. Похований, разом із дружиною, на цвинтарі слободи Майдан Вербецький. Не виключено, що (саме) він таки міг бути сином згаданого вище Михайла Тимофієвича, бо тому на пору народження цієї особи вже виповнилося 24 роки, а інших “вільних для такого” пращурів, саме на ім'я Михайло, в тій слободі “не проглядається”.

              Його тітка, Анна Йосифовна Ницевичевая , дівчина 20 років, однодворка, взяла 1864 р. шлюб із удівцем, дворянином Антоном Івановичем Смолінським , 45 років, також мешканцем слободи Майдан Вербецький, який мав 5 дітей, але навіть його молодшому сину на той час вже виповнилося 14 років. Цей шлюб був освячений у Новокостянтинівському парафіяльному римо-католицькому (!) костьолі [214]. Сам Йосиф Вінсентович, її батько, безумовно мав бути присутнім на тій церемонії, бо 30.І. та 3.ІІ.1864 р. він таки виступав, якраз у тому костьолі, восприємником двох немовлят зі своєї слободи. В 1872 році ця особа також продовжувала згадуватися мешканцем слободи Майдан Вербецький, тобто Йосиф Вінсентович прожив на цьому світі принаймні 55 років [342].

              Лаврентій Вінсентович був одружений із Марією , 1824 року народження, родинне походження якої невідоме. На 1855 рік в їхній родині з’явилися на світ син Фаустин, 1840 року народження, та доньки Антоніна , 1842 року народження, і Устина, 1843 року народження. Разом з тим дійсне ім’я їхнього батька було наразі подвійним – Лаврентій-Вавро, і саме як такий собі Ваврзинець цей однодворець виступив 12.ІХ.1876 р. восприємником у одного з немовлят тієї слободи, тобто прожив він аж ніяк не менше ніж 57 років. Його дружина виступала восприємницею 8.YII.1864 р., тобто коли вже мала вік у 40 років. 

              А Франц Вінсентович у 1844 році все ще парубкував [170]. Його доля досить довго взагалі залишалася невизначеною, принаймні у 1855 році ця особа у інвентарному описі, серед постійних мешканців слободи Майдан Вербецький та сусіднього із нею села Вербки, взагалі не згадувалася. З якоїсь нагоди однак подібне тоді інколи з мешканцями тієї слободи таки відбувалося. Не згадувався Франц Вінсентович також серед мешканців цієї слободи і при наступному її інвентарному описі 1872 року.

               Але саме до нього, як цілком можливого (за віком) батька, можна віднести того Михайла Нецевича, якого було зазначено, в 1893 р., як (почесного) гостя на весіллі Іоанна Тимофієвича та Ганни Тимінської. А вже в 1899 р. восприємницею саме їхнього сина Людвига виступила “Емілія, дружина Михайла Нецевича”. Тому можливо розглядати, як варіант, існування на ту пору в цій слободі, Майдан Вербецький, родини Михайла (Францевича) Нецевича та згаданої тут (таким чином) Емілії.

            Додатковим підтвердженням можливості саме такого служать відомості про безумовне існування в тій слободі родини “Михайловичів”, де народилися та виросли п'ятеро дітей. В ній, на переламі століть, з'явилися на світ сини Ернест та Федор, і доньки Валерія, Ганна (Анна) та Віта.

          Ернест Михайлович, який народився в 1898 році, одружився із Регіною Стефанівною Нецевич, своєю кревною родичкою у четвертому коліні, якщо він дійсно походить саме від Франца Вінсентовича. Родинне життя цієї сімейної пари було вже описано вище. Його брат, Федор Михайлович, який народився у 1900 році, був одружений із Камілією Стефанівною. В цій родині з'явилися на світ два сини: Йосип, у 1921 році, та Мар'ян, який народився 19.ІІІ.1923 р.. Після них у цієї пари пішли вже народжуватися лише одні дівчата: Валєрія, Ганна (Анна) та Віта. Свідчень за їхнє родинне життя не маємо.                                                                                         

                 Між тим в останньому інвентарному описі, у сусідньому селі Вербка, була зазначена наявність двора, площею в 0,5 десятини, у відставного солдата Франца Ницевича [342]. І в тому ж таки селі Вербка, 8.YIII.1876 р., пішла зі світу Розалія із Попелів Нецевичева, яка мала на час смерті буцімто 70 років. В смертному записі по ній наголошувалося, що Розалія залишила по собі вдовим відставного солдата Францішка та сина Антона [239]. Таке дуже близьке місце помешкання цього Франца (Францішка) до інших родин Нецевичів, а особливо його прізвище, дозволяють зробити припущення що цей солдат можливо міг би таки поставати згаданим вище Францем Вінсентовичем. Однак в такому разі величезна (від'ємна!) різниця у віці, яка становила (б) аж 15 років, з тією (можливою) дружиною означеної раніше особи Франца Вінсентовича, та принаймні 10-річна на ту пору довгострокова служба солдата в імперській армії, щось подібне, по великому рахунку, взагалі в повній мірі заперечує. 

            Фаустин Лаврентьєвич та Іоанна з Дмуховських народили 19.І.1876 р. в слободі Майдан Вербицький сина Петра [239]. І того малесенького немовля, в люті хрещенські морози, вони одразу повезли до неблизького Новокостянтинівського парафіяльного костьолу, де подія (чомусь дуже невідкладного) хрещення цієї дитини відбулася вже 22 січня. Більше однак за цю дитину жодних згадок взагалі не залишилося. Наступна ж дитина в цій родині, син Михайло, з'явився на світ вже 2.ХІ.1878 р.. 

              В своєму шлюбі із Юлією Димінською, 1881 р. народження, Михайло Фаустинович виступив засновником великої родини, яка потім постійно мешкала в цій слободі. Свій шлюб ця пара взяла 15.YІІІ.1899 року і в (метричному) записі про нього було зазначено, що на тому весіллі був особисто присутнім Фома (тобто Тимофій) Йосифович Ницевич, який вже мав на ту пору 53 роки. Батьками нареченої були Фома та Анна із Зелінських Димінські. В родині Михайла та Юлії згодом з'явилося на світ шестеро дітей.

             Синів було двоє. Никодим Михайлович народився 1.ХІІ.1906 р. та одружився із Юлією (Юзефою) Іоаннівною. Перебіги родинного життя цієї сімейної пари було вже викладено вище. Другий син, Целестин (або Сільвестр) Михайлович, був одружений із Доротєю. Вони мали двох синів, Броніслава та Тимофія (Томаша), який народився у 1938 році. Маємо лише свідчення за родинне життя молодшого, який був одружений із Галиною Олексієвною Салащовою. В цій родині з'явилися на світ дві доньки, Леоніда та Людмила.

            Про доньок Михайла та Юлії відомо таке. Антоніна Михайлівна була одружена із Герасимом Тарнавським і мала з ним двох синів. Корнелія Михайлівна пішла за Янека Диминського і вони виховали сина. Розалія Михайлівна була в шлюбі із Смолинським та мала з ним двох доньок. А про долю Генефи Михайлівни взагалі нічого невідомо.

             Казимир Францискович в свій час одружився із Маріанною, походження якої невідоме, і вони народили 8.YII.1864 р. в слободі Майдан Вербецький сина Станіслава . Ця родина буцімто не мала інших нащадків, бо після своїх перших пологів Маріанна одразу стала дуже огрядною жінкою та народжувати більше не змогла. Батьки Станіслава померли ще молодими, пращури до тієї пори вже також пішли з цього світу і за спогадами нинішніх його нащадків, він взагалі «сиротою був». Тому Станіслав виховувався «на руках» у інших родин роду Нецевичів, які мешкали на ті часи в цій слободі. Станіслав Казимирович одружився, як і багато інших членів роду Нецевичей, доволі таки пізно – не раніше ніж у 42 роки. Ніяких згадок про ім’я та походження його дружини у нинішніх нащадків не залишилося. В цій родині з’явилися на світ семеро дітей. Старшою дитиною в ній постала Антоніна (Антося) , яка народилася у 1906 чи 1907 році. Після неї народилися ще четверо її молодших братів – Никодим , Станіслав , Віталій, у 1911 році, Броніслав , у 1919 році, та дві сестри – Агафія і Розалія (Рузя), у 1920 році.

             В перші роки радянської влади тиф на Поділлі буквально «викошував» його населення. Саме від тифу помер тоді Станіслав Казимирович, в 1920 році, у віці 56 років, а вже в наступному році той тиф забрав також життя і його дружини. Внаслідок цього на руках у 14-літньої, старшої за віком, однак все одно тільки дитини, Антоніни Станіславовни , яка не мала дорослих родичів по батькові, залишилося тоді шість молодших братів та сестер, в тому разі немовля. Між тим Антоніна пішла своїм станом саме по бабові і вже на той час виглядала цілком дорослою людиною. Якимось чином вона спромоглася виростити усіх шістьох своїх кревних, не зважаючи на два голодомори і на недоїдання, яке постійно мало місце в Україні у двадцяті роки 20 ст., навіть і в цілковито «повних» родинах. 

            Таким чином Антоніна (записана як уроджена Ницевич), із третьої лінії роду, повторила ще раз те, що за 85 років до неї спромоглася зробити значно тоді старша віком і досвідом, вже 29-річна, Розалія" , уроджена Малишевська, з першої лінії роду. Антоніна одружилася в свій час із шахтарем Федором Семеновим . В їхній родині з’явилася на світ лише одна донька – Валентина . Можливо надто вже огрядною завжди була Антоніна Станіславовна . Вона померла у сімдесятих роках 20 ст., проживжи загалом близько 70 років. Благодарні кревні та їхні чисельні нащадки завжди вшановують її світлу пам'ять.

            Віталій Станіславович (1911 – 1995) був одружений із Терезою Йосиповною Годлевською  (1913 – 1998). Вони народили трьох нащадків: сина Івана (Яська) (1938 – 23.YІ.2009), сина Йосифа (Юзека) (у 1940 році) та доньку Юзефу (Юзю) (1944 – 2005).

            В родині у Івана Вітальєвича народилося троє синів – Віталій , названий на честь діда, Леонід та Сергій . Двоє з них стали лікарями, а третій – електронщиком. Усі вони мають власні родини та нащадків.

         Йосиф Віталієвич був одружений два рази. З першою дружиною він мав двох дітей. У другому шлюбі дітей не народилося.

         Никодим Станіславович народив єдину доньку Юзефу (Юзю).

        Станіслав Станіславович  родини не створив і дітей не народив, бо ще в свої молоді роки впав із копни та забив голову, після чого довго хворів і кінець кінцем помер.

             Броніслав Станіславович (1919 – 8.ІХ.1998) пройшов усі випробування постійним голодом та війною. Свою власну родину він також створив доволі таки пізно – вже під 40 років. Його дружиною стала Леоніда Йосиповна Яворська, дівоче прізвище якої було Обертинська (31.ХІІ.1923 – 16.YІІІ.1990). В родині Броніслава та Леоніди народилася єдина дитина – син Віталій, 18.Х.1959 р.

            Розалія Станіславовна має єдину доньку Антоніну.

          Агафія Станіславовна також має єдину доньку Альбіну .

         Члени цього окремого відгалуження роду залишалися постійними мешканцями слободи Майдан Вербецький із Подільської губернії. Про таке свідчить, наприклад, «Книга пам’яті України» по Хмельницькій області, де сповіщається про загибель на фронтах другої світової війни, із осередку мешканців цієї слободи Летичевського району, тотально мобілізованих до лав армії у січні - березні 1944 року, щоб “вони не потрапили” до складу загонів УПА, декількох осіб, прізвище яких в цій книзі виявилося трохи «модифікованим»:

           Ніцевича Альбіна Івановича, 1908 року народження, поляка,  рядового, стрільця, який загинув буцімто у 1945 р., в віці 37  років, (але за документами, які зберігаються в його родині,  таке сталося вже 10.YІ.1944 р.)

           Ніцевича Йосифа Степановича, 1908 р. народження, поляка, рядового, стрільця, який можливо загинув ще у YІІІ.1944 р.,  згідно документів, що зберігаються у нащадків, в віці 36 років, та був зазначений чомусь зниклим без вісті через три місяці,

           Ніцевича Йосифа Федоровича, 1925 р. народження, поляка, рядового, минометника, який загинув 11.YІІІ.1944 р., в віці 19  років. В дійсності рік народження цього вояка інший, 1921, і загинув  він, таким чином, у віці 23 років.

          Місця їхнього поховання в тій книзі не були наведені, але Йосип Федорович загинув вже саме на землях Польші та похований там, у Сандомирському воєводстві, в селі Пелишув.

          В слободі Майдан Вербецький, принаймні у часи існування Російської Імперії, існував невеличкий цегляний заводик. Серед нинішних її мешканців збереглися спогади, що їм володів (тоді) такий собі Михайло Нецевич. Він не залишив по собі нащадків і сконав ще до другої світової війни. Відомо лише те, що він доводився вуйком якомусь із Никодимів. За такої вкрай обмеженої інформації з'ясувати його походження там взагалі не вдалося.