86. Слобода Майдан Вербецький. Початок.

86. Слобода Майдан Вербецький. Початок.

 на сторінку   

______

           Село Черешеньки та слободу Майдан Вербецький відділяє досить незначна відстань – усього тільки 15 км ліса. Тому слід вважати цілком закономірним постійне спілкування поміж двома багатими поміщиками, володарями маєтку в тому селі, та мешканцями означеної слободи, чисельними чиншовими шляхтичами. Бо усі вони мали одне й те саме прізвище Нецевичі (Нечевичі), поставали членами третьої лінії роду і були родичами поміж собою, хоч з кожним наступним поколінням все більш віддаленими. Родинні зв’язки в ті часи важили дуже багато і спілкування не дуже заможньої шляхти зі своїми найближчими, тим більше багатими, сусідами-родичами взагалі тоді ніколи не переривалося. 

            Визначитися впродовж 18 та 19 ст. із самою кількістю родин тих шляхтичів Нецевичів, які (поступово) населяли слободу Майдан Вербецький, Войтовської волості, Летичівського повіту, Подільської губернії, досить таки важко. Тим більше, що переїзд обох згаданих братів, минулих володарів маєтку в селі Черешеньки, до своїх нових місць помешкання, в кожному з яких вони мали досить великі за розмірами орні землі, які могли надавати там під чинш своїм родичам, закономірно потягнув за собою переїзд туди певної частини родин шляхтичів Нецевичів, які до того були мешканцями слободи Майдан Вербецький, та, можливо, також сусіднього з нею с. Вербка. 

            Дійсним засновником відгалуження третьої лінії роду, яке наприкінці 17 ст. вже переселилося до слободи Вербецький Майдан, і про долю нащадків якого мова піде далі, слід вважати батька, а скоріше що ще діда, того Павла Нецевича, який народився вже саме на Поділлі близько 1720 року. У цього Павла був єдиний син, на ім’я Іван, який народився там у 1745 році.

            Іван Павлович був одружений із Маріанною Іванівною, своєю одноліткою. В їхній родині були син Ігнатій, який народився у 1770 році, а також три доньки – Катерина (народилася у 1777 році), Розалія (народилася у 1780 році) та Агнішка (народилася у 1784 році). Всі ці діти були живі на момент проведення 5 ревізії (1795 рік). Помер Іван Павлович в 60-річному віці, у 1815 році.

            Однак не виключено, що в родині Івана Павловича була ще одна дитина, а саме син Йосиф . Між тим ця особа не була зареєстрована при ревізії 1795 року, та й взагалі не згадувалася у інвентарному описі тієї слободи 1855 року, на відзнаку від інших осіб роду, які постійно продовжували мешкати там. Однак саме в слободі Майдан Вербецький, 10.ІІІ.1863 р., таки пішов зі світу однодворець Йосиф Ничевич, який прожив, буцімто, аж 86 років. Померши «від старості», цей Йосиф залишив по собі в тій слободі лише дружину Петрунелю із Мілевських , тоді як спогади за дітей цієї подружньої пари в метричному записі про його смерть взагалі відсутні [214]. Вірогідно їх у цієї пари не було, бо подовження їхньої гілки роду в цій слободі, згідно її наступним інвентарним описам 1872 року, не мало місця.

            Разом з тим, якщо роком народження того Йосифа дійсно постає 1777 рік, то він цілком міг бути навіть сином одного із зазначених вище братів-дворян – Онуфрія-Йосифа або Конрада-Йосифа-Костянтина, оскільки обидва народилися ще у середині 18 ст. На можливе родство цього небіжчика з тими братами вказує його «базове» ім’я, Йосиф, а ще саме написання прізвища цього чоловіка, яке цілковито співпадає із прізвищем цих братів. 

            Між тим ніякого відношення до добра двох братів, а також до їхніх маєтків, він не мав, принаймні за подібне відсутні будь які документарні свідчення. Мабуть цей Йосиф взагалі не володів в слободі якоюсь значною нерухомістю, та був досить незаможним однодворцем, бо навіть свідчення за нього у інвентарному описі цієї слободи 1855 року чомусь не виявилися наведеними. Записів в дворянську достойність по Подільській губернії, до початку роботи Київської центральної ревізійної комісії, або документів від нього, поданих у цю комісію, а також власних документів комісії із відмовою підтвердити йому те дворянство, та з наказом перевести в однодворці, взагалі знайти не вдалося. По цій конкретній особі, та по її родинному походженню, є більше запитань, ніж зараз на них існує відповідей.

            Ігнатій Іванович в 1792 році взяв за дружину Анастасію Іванівну Скульську, яка народилася у 1777 році. Першими родами в цій родині з’явилося на світ двійко – донька Марія та син Вінсент (Вікентій), а сталося ця радісна для молодих батьків сімейна подія вже 26.ІІ.1793 р.. Потім в родині ще з’явилися на світ сини Франціск, 26.ІХ.1800 р., та Казимир, 9.Х.1803 р.. Помер Ігнатій Іванович в 1819 році, проживши на цьому світі усього тільки 49 років [168]. Обох своїх молодших синів Анастасія Іванівна одружила, перебуваючи вже в стані удови. Вона померла 18.ІІІ.1831 р., в слободі Майдан Вербецький, у віці 54 роки, хоч в метричному записі про смерть йшлося про 60 років, «від глибокої старості, скоріше ніж від конкретних болячок» [214]. 

           Свій перший шлюб Казимир Ігнатович взяв 17.ХІ.1828 р., у віці 25 років, з Феклою Мечінською, дівчиною 18 років. Її батьками були Бартоломій та Антоніна із Данілевських  Мечінські. Цей шлюб було освячено у Летичівському костьолі, бо сім’я Мечінських походила із с. Ярловське, яке належало до його парафії [218]. Однак жодного разу після цього сімейна пара Казимира та Фекли до згаданого костьолу не зверталася. А після передчасної смерті першої дружини Казимир подекуди побрався вдруге, із Вікторією, жінкою невідомого родинного походження, при цьому старшою від нього на 6 років. Дітей ця родинна пара мати так і не спромоглася.

             У 1855 році подружжя продовжувало мешкати у слободі Майдан Вербецький, проживаючи там в окремому дворі площею 0,83 десятини, разом із великою родиною Матвія Андрійовича Михалевського, яка налічувала 7 дітей. Мабуть саме тому матеріальні достатки цього двора, якому були приписані 9 десятин орного ґрунту, виявилися досить таки значними – 2 коня, 2 вола, корова та 2 вівці. Казимир Ігнатович, на ті часи однодворець, виступав восприємником народженої в цій слободі дитини 12.ІY.1864 р., а ще раз він згадується як мешканець тієї слободи в 1872 році, коли вже мав вік у 70 років [342].

            За спогадами нинішніх мешканців двох сусідних із Майданом Вербецьким сіл, один із членів роду Нецевичів, який постійно мешкав в тій слободі, мав дуже довгий вік життя – аж за 108 років. При цьому, маючи навіть сто років, він ще працював на покосі, не відмовлявся «перехилити чарчину», і навіть захворівши просив лікувати себе тільки саме таким чином. Аналіз подій життя усіх чоловічих осіб роду Нецевичів, минулих мешканців тієї слободи, про яких відомо на цей час, залишає єдину «кандидатуру» на роль цього довгожителя – а саме означеного вище Казимира Ігнатовича.

            Франціск Ігнатович одружився з Анною із Сестровських, 1803 року народження. В цій родині мали доньку Аполонію, 1827 року народження, та сина Казимира, який народився 4.Y.1833 р.. Родина Франціска Ігнатовича, також однодворця, постійно мешкала в слободі Майдан Вербецький на власному дворі площею у 0,65 десятини, мала земельний наділ у 4,5 десятини, тримала 4 коня, 5 овець і 3 свині, тобто безумовно була доволі заможною. Франціск Ігнатович ще згадувався у лютому 1864 року, але помер він раніше від дружини, яка сконала в тій слободі у віці 60 років, 4 грудня цього самого року, «від ядухи» [214]. 

           Вінсент Ігнатович свого часу одружився з Анною Ігнатівною із Смолінських, 1799 року народження, яка походила із дворянської сім’ї. В цій родині з’явилося на світ троє синів – Йосиф народився 4.IY.1817 р., Лаврентій народився 14.YIII.1819 р. і Франц народився 6.Х.1821 р.. Усі вони були охрещені в Новокостянтиновському баптиському(?) парафіяльному костьолі.

            Родина Вінсента Ігнатовича мешкала у 1855 році, разом з родиною сина Лаврентія, в слободі Майдан Вербецький, де мала власний двір площею у 1,02 десятини, земельний наділ в 4,5 десятини, та тримала 2 вола, (аж!) 4 корови, 7 овець і 3 свині. Таке безумовно дозволяло вести обом цим родинам, батька та сина, цілком прийнятне існування. Вінсент, однодворець, якого однак переважно називали і писали в документах Вікентієм, прожив не менше ніж 62 роки. Однак він безумовно помер ще до 1872 року [342].

         Саме троє братів Вінсентовичей наважилися звернутись 1.І.1832 р. до Подільського дворянського депутатського зібрання задля отримання для себе дворянської достойності Російської Імперії. І те зібрання своїм рішенням № 343 від 3.ХІІ.1832 р. таки дало згоду записати цих трьох братів до 1 частини дворянської книги Подільської губернії [169].

            Однак брати Нецевичі – не дуже заможня чиншова шляхта, яка займалася виключно землеробством – не мали жодних шансів отримати згоду на запис до родової книги дворян Подільської губернії від Київської центральної ревізійної комісії для розгляду дій дворянських депутатських зібрань. Рішенням цієї комісії в січні 1842 року їхнє відгалуження роду було викреслено із дворянської родової книги Подільської губернії, а братів перевели в стан однодворців. Оскаржити те рішення комісії брати та їхні нащадки не наважилися.

             В 1844 році Йосиф Вінсентович (Вікентьєвич) вже був одруженим із Феклою Понієловською, 1816 року народження. Її батьками були Ян та Маріанна із Добровольских Понієловські, які також походили із слободи Майдан Вербецький. На той рік в родині однодворців Йосифа та Фекли вже народилися дві доньки – Пауліна у 1839 році та немовля Анна . Згодом батьки спромоглися народити собі ще двох нащадків – синів Тимофія у 1846 році та Антона у 1849 році. Родина постійно мешкала в слободі Майдан Вербецький, де мала у 1855 р. власний двір площею в 1,47 десятини, прирізані 4,5 десятини орної землі, 2 коня, вола, корову і 3 вівці. Це, звичайно, забезпечувало їй цілком пристойне існування.

              Тимофій Йосифович в свій час одружився із Маріанною Одржиховською і в їхній родині, де первістком була донька (нянька) Юлія, згодом з'явилися на світ семеро синів. Усі вони наразі виросли та більшість з них спромоглися створити власні багаточисельні родини, наріжні особи яких постали постійними мешканцями слободи Майдан Вербецький на протязі більш ніж сторіччя. Ніяких свідчень за долю його рідного брата, Антона Йосифовича, однак відшукати не вдалося.  

              Метричні записи свідчать, що Тимофій Йосифович був безумовно живий ще у 1899 році, коли мав вік вже у 53 роки. Юлія Тимофіївна, яка народилася 26.ІІ.1869 року в згаданій вище родині однодворців, однак недовго затрималася на цьому світі. Згідно спогадів нинішних нащадків цього відгалуження роду, вона померла ще зовсім молодою дівчиною і на її похованні оркестр грав аж цілий день. Наступною дитиною цієї родини Нецевичей постав син Іоанн (більш відомий в тій слободі як Янко, а ще Франек), який з'явився на світ 25.ІХ.1870 р. Після нього в ній народжувалися вже, послідовно, тільки одні хлопці: Стефан, у 1873 році, Гаврилид (Габро), у 1875 році, Кароль, у 1877 році, за цим були ще сини Вінцентій, у 1880 році, Михайло, який народився 29.ІХ.1882 року, та (памятають як наймолодшого) Антон. У багатьох з них восприємниками виступали особи із Дому дворян Смолинських, родові стосунки з якими у сімейства Нецевичей завжди були вельми тісними.

            Іоанн Тимофієвич, холостяк 23 років, одружився 21.Х.1893 року із Ганною (Анною) Шимонівною Тимінською, дівчиною 21 року. Її батьками були Шимон (Семен або Іван) та Доміцелла із Мазурківських Тимінські, також мешканці слободи Майдан Вербецький. В метричному шлюбному записі цієї пари був згаданий, як присутній при цьому дійстві, такий собі, безумовно що вже цілком поважний тоді серед інших запрошених гостей, Михайло Нецевич. Звичайно що то був зовсім не молодший із рідних братів Іоанна, бо останній мав на цю пору лише якихось 11 років. Це єдина згадка про ту (давню) особу з таким ім'ям, яку взагалі вдалося відшукати, однак, згідно цього запису, може таки цілком статися, що він був навіть одногодкою (ще) самого батька того нареченого, Тимофія Йосифовича.

            В родині Іоанна та Ганни відомо про народження 6 дітей. Старшим з них був син Людвиг, який з'явився на світ 10.Х.1899 р.. Ще один син, Альбін, народився у 1908 р.. Іншими дітьми були доньки: Стефаніда, яка народилася у 1902 році, Ємілія, яка народилася у 1906 році, Юлія (більш відома в слободі як Юзефа), яка народилася 17.ІІІ.1909 року, та Розалія (Руза), яка народилася у 1916 році. Скільки прожив на цьому світі їхній батько, Іоанн — невідомо, а їхня мати, Ганна, померла 13.І.1953 року, в віці 81 року.

             Людвиг Іоаннович був одружений із Франею Городецькою. Вони мешкали родиною у місті Кам'янець-Подільську, де він був репресований та розстріляний 24.ІХ.1938 року, в віці 39 років. В цій родині мали лише одну доньку, Марію. Згодом та пішла за Фелікса Карбівського. Його рідний брат, Альбін Іоаннович, побрався із Акуліною Іванівною Кудинською, яка народилася 7.І.1911 р.. В цій родині встигли народити доньку Ядвігу, 22.ХІ.1938 року, та сина Франека. Але після звільнення цієї місцевості від німецької окупації Альбін Іоаннович був задіяний до лав армії та загинув на фронті 10.YІ.1944 р.., у віці 36 років. Його дружина померла в 1999 році.

              Стефанида Іоаннівна була одружена із Бернардом Болестовським та мала з ним двох доньок, Марію, у 1929 році, та Антоніну. Ємілія Іоаннівна мала шлюб із Леонором Карбівським і також народила з ним двох доньок, Юзефу, у 1929 р., та Марію, у 1941 році. А наймолодша із сестер, Розалія Іоаннівна, побралася зі Станіславом Антрощуком і вони народили сина Антона, у 1938 році, та доньку Татьяну. 

             Ще одна із сестер Нецевичей, Юлія (Юзефа) Іоаннівна, взяла свій шлюб, у 1929 році, із особою іншої гілки цього самого роду, Никодимом (Миколаєм) Михайловичем, який народився 1.ХІІ.1906 року, кревним родичем, родинне походження якого однак було “віддаленим” аж у цілком прийняте, навіть для (минулої) православної церкви, четверте коліно. В цій родині з'явилися на світ троє дітей: первісток Михайло (Марьянко) народився 23.ІІ.1933 року, донька Цезарія 25.Y.1937 року, а син Іван (ще відомий чомусь також як Миколай) 30.YІ.1940 року. Батько цієї родини Нецевичей, Никодим Михайлович, помер у 1973 році, а Юлія Іоаннівна пішла з цього світа 30.ХІ.1993 р., в віці 84 років. Обидва подружжя поховані дітьми на цвинтарі слободи Майдан Вербецький, в одній огорожі.

           Михайло Никодимович був одружений із Ганною Никодимовною Карбієвською, 1947 р. народження, з якою вони мали доньку Людмилу, 14.ІІ.1965 р., та сина Анатолія, 10.ІІ.1972 р.. Зараз ця гілка роду має подовження. Сам Михайло Никодимович вже пішов з цього світу, це сталося це 24.ІY.2011 р., в досить поважному для такої “неминучої події” віці у 78 років. Цезарія Никодимовна побралася із Сердюком, та мала з ним синів Івана, 28.ІІІ.1968 р., та Антона, 14.ХІІ.1973 р..

           Іван Никодимович мав два шлюби — з Людмилою Миколаївною, бездітний, та із Неллі Юзефівною Урман, яка народилася 30.YІІ.1943 р.. В останньому у нього народилися дві доньки, Лариса, 29,ІХ.1965 р., та Наталя, 12.ХІ.1971 р.. Обидві мають власні родини та забезпечили діда і бабу онуками та онучками.

         Брат Іоанна, Стефан Тимофіївич, був одружений із Розалією Василівною Димінською. В цій великій родині з'явилося на світ аж 10 дітей. Первістком в ній був син Марцин (Марко), а ще там були сини Зигмунд (Дзидорко або Федорко), Кароль та Йосиф. Родина мала також багато доньок: Регину, яка народилася у 1902 році, Вероніку, близнюків Марію та Ганю (Аню), Тофілю, 1914 року народження, та Розалію (Рузу), 1917 року народження. Сувора пора громадянської війни призвела до того, що Стефан Тимофіївич помер, від тифу, ще 1920 року, у віці всього тільки 47 років. Він був похований на приходському цвинтарі біля Новоконстянтинівського костьолу. Розалія Василівна вже сама спромоглася поставити на ноги усіх своїх дітей та пішла з цього світа тільки після 1935 року.

           Марцин Стефанович вибрав для себе за часів першої світової війни професію військового, та навчився, мешкаючи в Одесі, літати на аеропланах. В ту сувору пору він там і помер, бездітним, в проміжок часу від 1918 до 1920 року. Його молодший брат, Зигмунд Стефанович, ще з дитинства постав калікою і не зміг пережити часів жорстокого голодомору 1933 року. Він також не залишив по собі потомства. Йосиф Стефанович, який народився у 1908 році, був одружений із Поліною Карлівною Лавською, 1912 р. народження. В цій родині було троє дітей: первісток Станіслав, що народився 7.ХІ.1931 р., та дві доньки — Людмила і, наймолодша, Ядвіга, 1937 р. народження. Із цього самого Дому взяв собі дружину також брат його, Кароль Стефанович, який 5.YІІ.1927 р. побрався із Барбарою Кайтановною Лавською, своєю одноліткою. В їхньому довгому шлюбі з'явилося на світ 5 дітей. Подружжя пішло з цього світа також майже одночасно, у 1986 — 1987 роках, та наразі було поховано тими дітьми поруч, на цвинтарі слободи Майдан Вербецький.

            Після визволення цієї місцевості з під окупації Йосифа Стефановича взяли до лав армії, де він загинув в бою 5.YІІІ.1944 р.. Власних дітей “поставила на ноги” вже сама лише Поліна Карлівна, яка померла у 1980 році та похована на сільському цвинтарі слободи Майдан Вербецький. Її син, Станіслав Йосифович, був одружений двічі. Першою його дружиною була Владислава Йосипівна Обортинська, з якою вони, у 1955 році, народили сина Йосипа. Йосип Станіславович має дружиною Валентину Петрівну Козак, яка народилася 5.І.1954 р.. У цієї шлюбної пари є донька Оксана, що народилася 20.YІІІ.1979 р., та син Віталій, що народився 17.ІІ.1982 р.. Другою дружиною Йосифа Станіславовича стала згодом Валентина Адольфівна Ластовецька. З нею вони народили сина Віктора, 8.ІІ.1965 р., та доньку Лілію, у 1973 р.. Віктор Станіславович одружений зі Світланою Василівною Пастух та має доньку Аліну. Лілія Станіславовна в шлюбі із Юрієм Притулою має сина Владислава. 

            Сільській інформації про багаторічну долю цього роду при помешканні в слободі Майдан Вербецький ми усі повинні завдячувати саме Станіславу Йосифовичу. На превеликий жаль доля усіх людей в цьому житті, однак, неминуча і цього чудового чоловіка вже нема з нами — він помер в 2012 році, у віці 81 року. Сестри його, Людмила та Ядвіга Йосифовні, обидві заміжні та мають доволі нащадків.

           В родині Кароля Стефановича було двоє синів, Йосип (Юзек), 1928 р. народження, та Броніслав, 1935 року народження. Йосип Карлович одружився із Дар'єю Андрійовною Василенко та народив двох доньок, Тамару і Людмилу. Вони обидві мають власні родини та нащадків. Сам Йосип Карлович помер у 2004 році, в віці 76 років. Його брат, Броніслав, помер ще на рік раніше, в власні 68 років. Він народив та виховав трьох доньок.