24і. Історичний відступ. Міндовг. Закінчення.
24і. Історичний відступ. Міндовг. Закінчення.
________
Цю пору доволі мирного життя Міндовг присвятив переважно державній розбудові новоствореного великого об’єднання чисельних удільних литовських князівств та його політичній інкорпорації до вже існуючого на ту пору європейського співтовариства окремих держав. Мирна угода, яка була укладена з Тевтонським орденом Святого престолу, постійно дотримувалася ним, та навіть ще й посилювалася низкою нових угод. Таке призвело до визнання Святим престолом самого факту існування нової литовської держави на теренах Європи. Але сталося це вже тільки після того, як конунг Міндовг зрікся раніше прийнятого ним православного та визнав (вже) католицьке віровизнання. Відбулося таке у 1250 році, і після цього, на наступний рік, він був офіційно коронований тим престолом у своїй державі. Одночасно Міндовг взяв також свій другий (скандальний) шлюб.
Друге повстання прусів проти тевтонців на захоплених ними землях розпочалося у 1249 році та тривало загалом одинадцять років поспіль. Однак саме в цю пору тевтонські лицарі таки спромоглися увійти до прусських земель Вірмінії, Наттангії та Самбрії, постійно продовжуючи своє «повзуче нашестя» на територію прусської Литви. До крайньої східної місцевості південного балтійського узбережжя, де згодом ними була поставлена Кенігсбергська фортеця, тевтонці підійшли вже у 1255 році. Таким чином друге повстання прусів зовсім не зупинило тевтонців, бо військової сили у самих тих прусів виявилося обмаль, і це призвело до нової хвилі міграції їхнього населення. Однак, постійно поступаючись тоді землями в Пруссії, Міндовг перейняв вже саму ту загарбницьку тактику тевтонців і став потроху захоплювати землі що лежали на півдні, в русинських областях, які у подальшому підпорядковував Великому князівству Литовському.
Залишаючись, формально, союзником галичан, Міндовг у 1253 році, коли Галицько-Волинське князівство успішно опиралося навалі татаро-монголів під командуванням Куремси " Куремса, командувач війська татаро-монголів" , військо яких мало аж 60 тисяч вояків та було скеровано на це князівство ще у минулому році, в битві з тими татаро-монголами під Луцьком зрадив військо Данило Романовича "Данило Галицький, князь галицько-волинський" . Після цього, вже навіть у тому самому 1253 році, литовці почали «ходити» в землі галичан та захоплювали там собі здобич, зовсім не зважаючи на військові дії їхнього сусіди проти (тих самих) татаро-монголів. Однак вже наприкінці цього року король Міндовг знову тісно зблизився із королем Данило (Галицьким) і набіги литовців на землі князівства останнього припинилися. Такому сприяло ще й те, що Данило Галицький взяв у 1254 році свій другий шлюб із донькою литовського князя Довснунга "Довснунг князь литовський " , який був старшим братом Міндовга.
Між тим із зовнішньою політикою свого великого князя не були згодні тоді багато литовських удільних князів. Вони ще й також не бажали миритися і з постійним свавіллям та пригнобленням вищого керівного прошарку минулого литовського суспільства з боку того Міндовга. Останній був вимушений тому піти на суттєві поступки (своїм) удільним князям, щоб мати змогу уникнути в Литовському князівстві великих внутрішніх протидій власній особовій владі, та спромігся примиритися із своїми головними опонентами.
Замирившись із Галицько-Волинським князівством, Міндовг ще й віддав у 1254 році старшому синові князя Данила Галицького, Роману "Роман Данилович, князь галицько-волинський ", на кшталт того замирення, раніше захоплену литовцями Чорну Русь із містами Новогрудок, Слонім та Вилковиськ. Уся ця південна місцевість Литви перебувала до тієї пори власним уділом його старшого сина, Войшелка (Вайшвілкаса), який по своїй волі прийняв в ту пору чорний монаший сан та взагалі відійшов від виконання державних справ. А молодший син Данила Галицького , Шварн "Шварн Данилович, князь галицько-волинський ", побрався на ту пору із донькою самого Міндовга,і був ним, згодом, навіть цілком офіційно всиновленим.
Відбулося також замирення Міндовга і з його власним небожем, Товтивідом " Товтивід, небіж Міндовга, князь литовський" , якому великим князем (тоді вже королем!) було повернуто місто Полоцьк. Разом з тим, за 1250 – 1261 роки, Міндовг видав німцям ще 8 грамот на окремі литовські землі, жодним чином не узгоджуючи такі свої дії із їхніми удільними князями.
Подібна самовладність великого князя виявилася, звичайно, зовсім не до вподоби окремим удільним князям, і з їхнього боку поступово став визрівати зговір проти влади Міндовга, якого вони взагалі хотіли позбутися. Відчуваючи подібне, Міндовг у 1261 році відписує німцям геть усі землі Литовського князівства, однак лише за тієї умови, якщо, та коли, його власний рід в ньому перерветься. І одночасно передає північні землі свого князівства, населені племенем селів, Лівонському ордену. Це однак не вберегло йому життя, бо в 1263 році, при військовому поході литовців на Брянськ, заколотники раптово повернулися до цілком беззахисної столиці, де захопили та вбили Міндовга і двох його малолітніх синів.
Але до цього в житті нової литовської держави відбулася ціла низка подій, в яких Міндовг брав безпосередню участь та приклав багато зусиль для їхнього успішного вирішення і подолання їхніх негативних наслідків. Через 15 років після Батия верховний хан (майбутньої) Золотої Орди Берке " Берке, верховний хан Орди" таки зажадав підкорити, підпорядкувати та обкласти даниною вільне населення Великого князівства Литовського. Взагалі особова назва тієї держави, «Орда», з’явилася у монголів лише у сімдесяті роки 13 ст., і тільки тоді вона стала вже йменуватися як Ак-Орда, тобто Біла Орда. Однак, за визначенням російських джерел, ця назва стала перекладатися (ними) тоді трохи інакше, а саме як Золота Орда.
Щоб здійснити власні «побажання» отримати данину від Литовського князівства, верховний хан Берке скерував до нього 30-тисячне кінне військо монголо-татар під командуванням Бурундая "Бурундай, командувач татарського війська" . Це військо мало від хана ще одне, супутнє, завдання – здійснити «відбір данини» від сусіднього Галицько-Волинського князівства, король якого був «мірником» монголо-татар. Задіявши для отримання тієї (віртуальної) литовської данини ще й військо галичан, Бурундай привів свої військові загони до південних земель Великого князівства Литовського, та навіть спромігся пройти їх звідти до півночі наскрізь, дійшовши там аж до місцевості із особовою назвою Литва.
Однак вчасно оцінивши величезні сили супротивника, Міндовг слушними маневрами спромігся уникнути генеральної сутички із монголо-татарами та галичанами і тим самим зберіг власне військо, яке навряд чи нараховувало тоді навіть 5 тис. осіб. Бо ще через півтора століття по тому литовці виявилися спроможними виставити на Грюнвальдське ристалище, де взагалі вирішувалася тоді подальша доля об’єднаних Корони та Великого князівства Литовського, лише 12 тис. вояків, при цьому переважна більшість яких була за своїм походженням зовсім не (етнічними) литвинами, а (споконвічними) русинами.
В результаті згаданого похода великого війська монголо-татар і галичан в Литву Міндовг навіть був вимушений «дозволити» Бурундаю захопити столицю свого князівства, місто Новогрудок. В ту пору подібне захоплення столиці супротивника взагалі не мало якогось суттєвого (наразі навіть суто політичного) визначення, як, можливо, вважав командувач тих монголо-татар. І чисельному війську Бурундая, в якому були відсутні продуктові обози, супротивником «виявилося дозволеним» скільки завгодно часу вештатися безкрайніми болотами та хащами Полісся, де звичних продуктів харчування, яких таки щоденно потребувало монголо-татарське військо, взагалі реально не існувало, і ніхто із нечисельних місцевих жителів там це військо з ними не очікував.
В ту пору лише повне захоплення військом земель супротивної сторони і наступне «осаджування» його там, якщо подібне ще й дозволяли робити наявні у того наріжного населення продуктові запаси, виступало надійною основою для «політичного вирішення» питань підкорення її земель, переводу їх в улус і подальшого використання їхніх ресурсів. Внаслідок такого перебігу подій, які тоді в дійсності мали місце, Бурундай не спромігся виконати жодного із поставлених перед ним великим ханом завдань по «обкладанню даниною» Великого князівства Литовського. В результаті цього він виявився примушеним перемістити все своє військо, у 1259 році, для збору хоч би якоїсь данини, до терен Галицько-Волинського князівства, де землі були вже переважно звільненими від лісів, та зупинився з ним там. Саме звідти монголо-татарське військо того Бурандая «зайшло» згодом на Поділля і повністю підкорило цю надто тоді малонаселену, але благодатну та родючу степову землю, (майбутній) Золотій Орді.
Звичайно, що Міндовг одразу розірвав всі багаторічні дружні стосунки із Галицько-Волинським князівством, і з тієї пори його війська вже постійно «ходили» на її землі. Одночасно він позбувся католицьких вірувань і знову став язичником, бо Святий престол ніяким чином не запобіг зраді тих (минулих) мирних угод, які були укладені з ним галичанами-католиками. А новогрудського князя Романа Даниловича він взагалі наказав тоді стратити.
Разом з тим, скориставшись слушною обставиною відсутності монголо-татар, Міндовг спрямував тоді частину свого війська на землі конфедерації Пруссії, де в 1260 році розпочалося вже третє повстання прусів проти німецьких загарбників, під проводом Матіаса " Матіас, очільник другого прусського повстання " . Воно виявилось більшим по масштабу ніж попереднє, проходило, за постійною підтримкою литовців, напрочуд успішно і продовжувалось значно довше.
Внаслідок отриманої від Великого князівства Литовського військової допомоги, при третьому народному повстанні прусського народу загонам тевтонських лицарів одразу було завдано прусами цілого ряду відчутних військових уражень. Та найбільш ніщивною для об’єднаної армії хрестоносців ободвох Орденів виявилася зустріч із самим регулярним литовським військом, підсиленим прусами-мігрантами, яка відбулася вже у 1260 році. Тоді на полі жорстокої січі, поблизу річки та озера Дурба, в Курляндії, загинули магістри, тобто очільники, одразу ободвох, Німецького та Тевтонського, рицарських орденів.
Тевтонські лицарі зазнали також відчутної поразки у наступному році. І ще однієї жорстокої поразки їм було завдано військом Великого князівства Литовського в 1262 році, не зважаючи на військову допомогу, яку ці лицарі отримали тоді від германців та датчан. Все це, однак, не завадило великому князю Міндовгу і 42саме в ті роки, при цьому цілком офіційно, відписувати німцям навіть геть усі землі Литовського князівства, в тому випадку, якщо його рід у ньому перерветься, та взагалі віддати їм у користування землі племені селів. Політика мабуть була в ті часи, як і завжди, дуже складною та кумедною справою. В 1263 році тевтонці ще раз програли двобій із литовцями під Любавою. Але далі справи повсталих прусських племен пішли вже не так успішно.
Бо саме в 1263 році верховний хан Золотої Орди Берке ще раз зажадав підкорити землі усієї північної та західної Русі і спрямував до Великого князівства Литовського нове військо, під командуванням темника Киданя " Кидань татаро--монгольський темник " . Темником, а точніше тумен-беєм, найменувався в ту пору правитель окремої адміністративно-територіальної одиниці, яка у початковий період існування Золотої Орди була спроможною виставити військо чисельністю в 10 тис. вояків («тьму»). Так само найменувався тоді і командувач такого війська, фактично генерал, згідно прийнятого зараз визначення цієї керівної посади. Прибувши на кордони того Литовського князівства, монголо-татарське військо не пішло однак в ліси Полісся, а «сіло» в гирлі річки Прип’яті, поблизу Дніпра, де стало чекати подальшого розвитку «подій підкорення». Саме із цього військового табору Кидань спрямував до Новогрудка послів із вимогою негайної виплати Орді данини, яка «накопичилася за 5 років» [336].
Вірогідно відлік такого бажаного для монголів «часу початку відбору данини» був відтермінований саме до (минулого) року приходу в литовські землі війська Бурундая . Останній, однак, не вирішив тоді жодного із «політичних питань» підкорення цієї території, бо не зустрівся у відкритому двобої із литовським військом, хоч і спромігся дійти тоді до столиці цього князівства затримав послів Киданя всілякими обіцянками виплати тієї данини, а сам тим часом зібрав свої військові частини на південних землях князівства, де ще й дочекався з ними військової допомоги.
Після підходу тієї допомоги Міндовг відмовився виплачувати Золотій Орді взагалі будь-яку данину, а своє об’єднане військо перевів під місто Мозир на річці Прип’ять, де тоді проходила південна вежа великого князівства Литовського. На цій вежі, в слушний для такого час, литовцями був нанесений удар по війську «осаджених» там монголо-татар. Бій був жорстоким та тривалим і в результаті військо темника Киданя виявилося наголову розбитим, після чого поразок зазнали також інші окремі монголо-татарські загони, які його супроводжували.
Але чомусь саме після цього безперечного військового успіху литовців змова проти влади Міндовга нальшанського князя Довмонда "Довмонд, князь нальшанський" на жмудського князя Тройнята , який постійно знаходився при дворі великого князя та мав, перебуваючи практично другою особою в Литовському князівстві, величезну політичну вагу, а ще й князя Товтивіда" Товтивід, небіж Міндовга та кузена Ерд " Ерден, кузен Міндовга, князь литовський " , вийшла на «заключну фазу» і закінчилася фізичним знищенням великого конунга разом із його малолітніми дітьми.
Коментарі
Дописати коментар